Уперше необароко заявило про себе зі зверненням української літератури до модернізму наприкінці XIX — на початку XX ст. Тексти тогочасних письменників позначені модифікованими елементами бароко — аналі тичним психологізмом, трагічністю світовідчуття, есте тизацією смерті, превалюванням форми над змістом, контрастністю і динамізмом зображення, переосмислен ням релігійних тем і сюжетів. Літературний стиль і стильові різновиди 281 Необароко — стильовий різновид у літературі, суть якого полягає у модифікації елементів бароко в нових історичних умовах (XX ст.), що зумовлено типологічною схожістю моделей світогляду, історич ного, соціокультурного, мистецько-естетичного розвитку давнього і нового часу. В українській літературі необарокова філософія і стилістика найяскравіше виражена в ранній творчості П. Тичини (збірка «Сонячні кларнети»). «Кларнетизм» близький за своєю суттю до світовідчуття митців доби бароко. Йому характерні подвійна природа: вияв гли бинного психічного життя, пошуку гармонії; запере чення попереднього досвіду, трагічний злам, за яким — початок формування нового світогляду. Для прози та драматургії початку XX ст. (М. Хви льовий, В. Під могильний, М. Куліш) характерні образи втомленої життям і соціальними катаклізмами люди ни, яка, занурившись у себе, споглядає та аналізує влас ні психологічні стани, намагається перебороти супереч ності, зумовлені неможливістю узгодити своє бачення світу з реальною дійсністю. Звідси у творах походять філософські роздуми про сенс людського буття, які часто зводять до розуміння абсурдності існування. У 60-ті роки XX ст. необарокові тенденції знову активізувалися на тлі літератури соціалістичного кано ну. Творчий бунт «шістдесятників» знайшов адекватну форму художнього самовираження у традиціях бароко. Це мистецьке покоління культивувало естетичну вишу каність, відображення духовних суперечностей, нама гання вийти за межі офіційних літературних форм, роз кутість та словесне експериментування. Наприклад, у ранній творчості І. Драча, необароковий стиль поєднав іронічне світосприймання з вишуканою ліричністю, емоційною виразністю. У тогочасній прозі виникла особлива стильова течія — «химерна», яка навіть за назвою відповідала сутності бароко. Деякі твори О. Ільченка, В. Земляка, Є. Гуцала, В. Міняйла позначені тяжінням до традицій низового бароко, якому притаманні вільна і дотепна оповідь, каламбури, бурлеск, пародіювання, розмовна лексика. «Химерна проза» створила необарокового героя, який, попри свою самотність, пригніченість суспільними обста винами, залишається мандрівником, розважливим філо софом, блазнем, його життя переповнене химерними подіями, пошуком істини в абсурдному світі. 282 Літературний процес До продукування необарокового стилю в сучас ній українській літературі по-особливому причетний Вал. Шевчук. Бароко ввійшло в коло його наукових сту дій та перекладів із давньої книжної мови, вплинуло на художню творчість, зокрема на оновлення індивідуаль ного стилю. У 70—80-ті роки він видав кілька творів необарокового характеру: «Птахи з невидимого остро ва», «Мор», «Ілля Турчиновський», «Петро утеклий», «Місячний біль». їм притамані психологізм, динамізм та ускладненість композицій, потяг до ірраціонального та містичного, прагнення серед абсурду людського життя віднайти те, що незалежно і повноцінно існує в будь-якому часі. Для нинішніх модерністів (постмодерністів) продук тивною виявилася світоглядна основа бароко, пов’язана з осмисленням кризових ситуацій, у яких людина від чувала себе незатишно, була розгубленою, дезорієнтова ною і психологічно неврівноваженою. У такому стані часто перебувають персонажі деяких романів Ю. Андру- ховича, Є. Пашковського, С. Процюка, В. Діброви. Есте тика бароко вплинула і на жанрово-стильові, компози ційні параметри сучасної прози, для якої характерні мозаїчність зображення, напластування в одне ціле різ них рівнів і смислів, розгалужена асоціативність, химерні наративні конструкції. До нетрадиційного, часом провокативного та епа- тажного самовираження прагне чимало сучасних поетів, експериментуючи переважно в доборі формаль них чинників, удаючись до барокової «курйозності»: словесної гри, зорових форм зображення.
