Сутність неоромантизму випливає з його назви: оно влений романтизм. Неоромантики немовби знову підно сять на п’єдестал людину, яку в реалістичній літературі опустили на рівень соціального і фізіологічного тлума чення. Не вдовольняв прихильників цієї стильової течії і фаталізм та безволля символістського героя. Тому тео рія Ф. Ніцше про сильну і вольову людину мала знач ний влив на твори неоромантиків. Неоромантизм (грец. neos — новий, молодий) — стильовий різ новид, який культивував у літературі романтичне світосприйняття, звернувшись до екзотичних тем, актуальної проблематики вну трішнього життя людини, створення сильного і вольового героя-ін- дивідуаліста. Від романтизму неоромантизм перейняв конфлікт із дійсністю, піднесене, пафосне або песимістичне зобра ження життєвих реалій, змалювання сильних героїв у 280 Літературний процес виняткових обставинах, додавши і нові, модерні еле менти до своєї тематики і поетики. Ними, як правило, є: акцентований патріотизм, увага до національних і су спільних проблем; плекання героя «чину», котрий ви являє силу волі у здобуванні свободи; туга за втрачени ми духовними цінностями, революційна романтика і розчарування в комуністичних ідеях; увага до урбані стичних і технократичних мотивів; використання тра диційної і нововитвореної символіки, емоційних та оцінних епітетів і метафор; звукова виразність і фонічні ефекти; гіперболізація зображуваних об’єктів як вияв сильних почуттів та емоцій. В українській літературі неоромантизм спочатку виявився у творчості Лесі Українки та О. Олеся, набрав дещо іншого забарвлення у 20-ті роки XX ст. (М. Хви льовий, В. Сосюра, Є. Плужник), особливо оригінально зазвучав у поезії Б.-І. Антонича, у творах поетів «Празь кої школи»: О. Ольжича, Олени Теліги, Оксани Ляту- ринської. Він не був однорідним явищем, а завжди трансформувався під впливом суспільних змін та есте тичних запитів. Неоромантична тенденція помітно ви явила себе як стильова альтернатива у контексті соціа лістичного реалізму («Зачарована Десна» О. Довженка, «Вершники» Ю. Яновського, «Гуси-лебеді летять», «Дума про тебе» М. Стельмаха, «Тронка» О. Гончара, «Лебедина зграя» В. Земляка, поезія В. Симоненка, М. Вінграновського). Неоромантичні тенденції і досі дають про себе знати в українській поезії (В. Базилевський, М. Воробйов, Д. Павличко, Б. Олійник, І. Павлюк), що закономірно, адже поезія в основі своїй переважно романтична.
