Символізм Використання символів загалом характерне для словесного мистецтва. Наприкінці XIX ст. загострила ся увага до символу — не тільки як універсального засобу образного осягнення світу, а й шляху інтуїтив ного, внутрішнього пізнання життя через зовнішні знаки. Декодування знаків-символів, крім того, помно Літературний стиль і стильові різновиди 279 жувало естетичну роботу свідомості, яка в такий спосіб відривалася від буденних реалій. Це зумовило вини кнення символізму. Символізм (франц. symbolisme, від symbole — знак, ознака) — стильовий різновид, суть якого полягає в культивуванні в літерату рі символу як багатозначного, інакомовного, внутрішньо прихова ного образу, що виражає ідеї, котрі перебувають поза межами чуттєвого сприймання. Першочергове завдання символізму — подолання натуралізму та побутовізму у змалюванні дійсності, заглиблення в недоступні логіці потаємні першооснови буття. Цим зумовлений потяг символістів до асоціатив них значень слова-образу, культ символу, містифікація змісту художнього твору. В українській літературі символізм мав тривку тра дицію, започатковану зовнішнім впливом (Ш. Бодлер, О. Блок, К. Бальмонт) і самочинними пошуками укра їнських письменників. Маніфестував символізм в Укра їні М. Вороний, творчо розвинули його О. Олесь, М. Хвильовий, А. Головко, В. Чумак, П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, О. Слісаренко, Д. Загул, К. Поліщук, Я. Савченко.
