У другій половині XIX ст. у художній літературі від бувся поворот від міметичного, емпірично-реалістично- го зображення дійсності до індивідуального й естетич ного її сприймання і вираження. Різноманітні літера турні новації одержали назву «модернізм», що означало осучаснення мистецтва слова. Таке осучаснення кри тично сприймали прихильники позитивізму у філософії і реалізму у літературі. Проте оновлення тогочасного письменства було неминучим з огляду на те, що реалі стичний тип творчості вичерпав себе і став гальмом у подальшому розвитку художньої свідомості, яка поміт но змінювалася в нових соціально-історичних умовах. Модернізм із часу свого зародження не був монолітним явищем. Ця назва об’єднала різноманітні світоглядні і стильові тендеції в літературі. Модернізм (франц. moderne — сучасний, найновіший) — худож ньо-стильові тенденції в літературі XIX — XX ст., які відображали нове, порівняно з попереднім часом, світовідчуття і тлумачення людини та світу. На початках модерністські тенденції називали декадансом (франц. decadentia — занепад), позначаю чи цим поняттям процес руйнування раціоналістичних схем у зображенні дійсності, міметичних нормативів у творчості. Модернізм виник у Франції (ПІ. Бодлер, А. Рембо, П. Верлен, Г. Аполінер, С. Малларме), поширився у Польщі, Чехії, Великій Британії, Бельгії, Німеччині, Росії (С. Пшибишевський, Е. Верхарн, О. Вайльд, М. Метерлінк, Р.-М. Рільке, К. Бальмонт, Д. Мережков- ський, О. Блок, В. Брюсов). Виявив він себе і в українсь кій літературі наприкінці XIX — початку XX ст. у твор чості Лесі Українки, М. Коцюбинського, В. Стефаника, 278 Літературний процес О. Олеся, М. Вороного, Ольги Кобилянської, М. Хвильово го, Г. Косинки, поезії львівської «Молодої музи» (П. Кар- манський, В. Пачовський, С. Твердохліб, О. Луцький, М. Яцків). На відміну від позитивістської світоглядної основи та принципу міметичної творчості модернізм спирався на внутрішньо притаманні мистецтву естетичні основи, обстоював самоцінність художньої творчості. Модерніз му властиві такі ознаки: а) джерело творчості — авторське Я, що виявляється у зверненні до підсвідомості, інтуїції, екзистенції (вну трішнього буття) людини; основа творчості — індивіду ально сприйнятий і витлумачений світ, осягнення його таємничих глибин і духовних сфер, які неможливо збаг нути за допомогою логіки; б) заперечення раціональних, позаестетичних підхо дів до відтворення дійсності, нігілістичне ставлення до нормативної естетики, попередніх художніх вартостей і літературних авторитетів; в) дегуманізація мистецтва, відображення розкладу морально-етичних цінностей («криза свідомості», зумо влена хворобливими симптомами кінця XIX ст., трагіч ністю XX ст.); г) зневага до усталених форм культури, деструкти- візм, пошук нових засобів художнього вираження; ґ) зміна комунікаційної функції літератури, експе римент із художньою формою; д) осмислення мови твору як вияву несвідомого, як об’єкта, а не форми комунікації. Модерністський літературний пошук зумовив появу різноманітних світоглядно-естетичних тенденцій, які поступово оформилися у стильові різновиди.
