Поширення в середині XIX ст. позитивізму — філо софської концепції, яка проголошувала єдиним джере лом пізнання емпіричні дані, — привело до виникнення реалізму в літературі. Прагнення до правдоподібного відображення дійсності знайшло свою опору у призабу тому на той час теоретичному положенні Арістотеля про мімезис. Натхнений ідеями Просвітництва, реалізм намагався ув’язати людське життя із закономірностями життя суспільства, проаналізувати форми цих зв’язків. Реалізм (лат. геаІІБ — істотний, дійсний) — тип художньої творчо сті, оснований на розумінні літератури як засобу пізнання й осми слення людської особистості на тлі суспільного життя. Реалізму характерний аналітичний підхід до зобра ження дійсності, що усвідомлюється як джерело і кри терій художності літературного твору. Дотримуючись міметичних принципів зображення «у формах життя», реалізм прагне до «правдивості» і достовірності у зма люванні дійсності. Людина в реалістичних творах — це історична, су спільна, «типова» особистість, у якій притлумлена індивідуальна субстанція. Намагання показати склад ність її життя в суспільстві спонукало реалістів до від Літературні типи творчості 265 творення гострих колізій, драматичних конфліктів, розгалужених сюжетів. Унаслідок цього в літературі набули популярності епічні жанри — роман, повість. Провідним типом творчості реалізм став у XIX ст. і на різних історичних етапах мав певне спрямування: прос вітницький реалізм (перша половина XIX ст.), критич ний реалізм (70—90-ті роки XIX ст.), соціалістичний реалізм (ЗО—80-ті роки XX ст.). Кожен із цих різнови дів зосереджувався на ідейно-суспільних аспектах життя, через що часто знецінювалися естетичні крите рії, а перед літературою ставилися конкретні ідеологіч ні, політичні завдання. Найпомітніші представники реалізму та різноманіт них його модифікацій — Т. Манн, Г. Манн, Р. Роллан, С. Льюїс, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, Ф. Стендаль, Л. Толстой, Ф. Достоєвський, А. Чехов, Марк Твен, К. Гамсун, Е. Хемінгуей, Т. Драйзер, Дж. Голсуорсі та ін. В українській літературі реалізм у своему розвит ку подолав два етапи. На першому заявили про себе письменники, котрі вдавалися до соціально-психоло гічного аналізу дійсності, створювали типових персона жів, які уособлювали загальні явища життя (І. Нечуй- Левицький, А. Свидницький, Панас Мирний, І. Кар- пенко-Карий, М. Старицький, С. Васильченко, Б. Грінченко, А. Тесленко, більшість творів І. Франка). Наприкінці XIX ст. реалізму такого типу опонували модерністські тенденції. Повноцінно розкритися вони не встигли, оскільки на початку 30-х років XX ст. укра їнська література зазнала ідеологічного тиску. Наслід ком цього було насадження штучно сконструйованого «соціалістичного реалізму», данину якому віддали і доволі помітні письменники — М. Рильський, П. Тичи на, В. Сосюра, А. Малишко, А. Головко, О. Корнійчук, Ю. Яновський, О. Гончар, М. Стельмах, П. Загребель- ний. Альтернативна реалістична література того часу розвивалася за рубежами України у творчості І. Багря ного, У. Самчука, Є. Маланюка, В. Барки. Соціалістич ний реалізм, який культивував комуністичні ідеали і дотримувався відповідних ідеологічних канонів, не зумів заповнити весь простір української літератури, оскільки в ньому час від часу проривалися антиреалі- стичні тенденції у творчості «шістдесятників» (Ліна Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, Д. Павличко, 266 Літературний процес В. Симоненко, В. Стус, Вал. Шевчук, Є. Гуцало) та «химерній прозі» (О. Ільченко, В. Земляк, В. Дрозд, В. Міняйло). Цей тип творчості зупинив свій розвиток разом із крахом радянського режиму наприкінці XX ст., поступившись місцем різноманітним модерніст ським тенденціям
