Наприкінці XVIII ст. в Німеччині і на початку XIX ст. у Франції, Англії, Польщі, Росії з’являються художні твори і наукові трактати, позначені критициз мом щодо класицистичного раціоналізму та норматив ності, яка обмежує різноманітні вияви літературної творчості. Зокрема, німецький учений Фрідріх Шле- гель (1772—1829) у «Критичних фрагментах» розвинув концепцію «романтичної іронії», суть якої зводилася до вивищення творчої уяви і фантазії над реальною буден ністю. Основним принципом художнього зображення він проголосив романтичний погляд на людину і світ. Літературні типи творчості 263 Романтизм (франц. romantisme) — тип художньої творчості, осно ваний на суб’єктивно-індивідуальному началі, піднесеному сприй манні світу. Термін виник від жанрового означення «роман» (франц. roman, від давньофранц. romans — оповідь романською мовою). Романтизму притаманні піднесе ність у відтворенні дійсності, тяжіння до винятковості та незвичайності зображуваних об’єктів, емоційна насна женість і сугестивність образів, героїчний пафос, експре сивні вияви різноманітних внутрішніх переживань (скорбота, бунт, розчарування, палка віра, зневіра тощо). Романтизм сформувався на межі XVIII — XIX ст. як заперечення канонів класицизму. Започаткували його німецькі «ієнські» (Ф. Шлегель, Новаліс) та «гейдель берзькі» (Г. фон Кляйст, Е. Гофман, Й. Гельдерлін), а також англійські (В. Водстворт, Р. Сауті) поети. Перші теоретики романтизму в літературі — німецькі філоло ги брати Ф. і Г. Шлегелі, Ф. Шеллінг, Й. Гердер, фран цуз Ф. де Шатобріан, англієць С. Кольридж. Період розвинутого романтизму (перша половина XIX ст.) пов’язують з творчістю В. Гюго, Ж . де Стал я, Ф. де ІІЗатобріана, Жорж Санд, Е. Сю — у Франції; Дж. Байрона, П. Шеллі, Дж. Кітса, В. Скотта — в Англії; В. Ірвінга, Ф. Купера, Е. По, Г. Мелвіла — у СІЛА; 0. Пушкіна, М. Лєрмонтова, К. Рилєєва, Ф. Тютчева — в Росії; А. Міцкевича, Ю. Словацького, Ц. Норвіда — у Польщі; С. Халупки, А. Сладковича, Я. Краля — у Сло ваччині; П. Негоша, Б. Радичевича — у Сербії; І. Мажура- нича — у Хорвати; Ф. Прешерна — у Словенії; ПІ. Петефі, 1. Мадача — в Угорщині; М. Емінеску — в Румунії. В українській літературі романтизм яскраво виявив себе у 20-ті —40-ві роки XIX ст., звертаючись до героїки національної історії, тем, мотивів, образів усної народ ної творчості. До ранніх романтиків належать Л. Боро- виковський, який ідеалізував патріархальне життя предків («Гайдамаки», «Козак»); А. Метлинський, що протиставляв похмурій сучасності «славні козацькі часи»; М. Костомаров — автор «Українських балад», історичних драм «Сава Чалий» та «Переяславська ніч». У часи піднесення романтизму в Україні побачив світ збірник «Русалка Дністрова», укладачами якої були М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Розквіта ла романсова та елегійна лірика у творчості Є. Гребінки, 264 Літературний процес М. Петренка, В. Забіли, С. Писаревського, О. Афана- сьєва-Чужбинського, О. Корсуна, Я. Щоголева, Т. Па- дури, А. Могильницького, І. Гушалевича. Романтична за пафосом і змістом рання поезія Т. Шевченка, у якій він звертався до мотивів та образів народної лірики і героїчного епосу, шукав у козацькому минулому України ідеали «слави» і волі, протиста вляючи їх кріпацькій неволі сучасних йому днів. У ліричних творах, поемах історичної тематики («Тарасо ва ніч», «Іван Підкова», «Гайдамаки») Т. Шевченко з емоційною щирістю і романтичним піднесенням оспіву вав Україну та її героїв, увиразнюючи зображене інди відуальними почуттями та роздумами. Романтизм вніс у літературу подих високої поезії, повернув її до народних джерел, представив незвичай них героїв у незвичайних обставинах, яскраво виявив себе у поезії, прозі та драматургії.
