Літературі здавна була притаманна увага до чуттєво сті в зображенні різноманітних аспектів людського буття. Змалювання емоцій (сентиментів) супроводжувало у словесних творах розвиток сюжету, розгортання моти ву, моделювання образів-персонажів тощо. У XVII— XVIII ст. у європейському письменстві з’явилися твори, які надавали перевагу зображенню почуттів, підпоряд ковуючи цьому і формально-змістові чинники худож ньої оповіді. Сентименталізм (франц. sentimental — чутливий) — тип творчо сті, який відображає духовно-емоційне в житті і зорієнтований на внутрішній світ людини. Твори, що репрезентують його, утверджують чуттє ве, ірраціоналістичне начало в літературі. Цим сенти менталізм протиставляє себе жорстким, раціоналістич ним нормативам класицизму та властивому Просвіт ництву культу абсолютизованого розуму. Художня концепція сентименталізму побудована на розмежуванні добра і зла. Наявні в його творах позірна наївність і чуттєвість у моделюванні дійсності розрахо вані на співпереживання читача. Помітну роль у сюже- тотворенні відіграють збіг обставин, випадок. Основні теми: сільська ідилія, милування природою, елегійні настрої (думки про нещасливу долю, смерть), надмірні пристрасті в любовних почуттях та ін. Започаткував традицію сентиментальної літератури англійський письменник Лоренс Стерн (1713—1768) романом «Сентиментальна подорож через Францію та Італію» (1768). У XVIII ст. сентиментальною називали подорож, яка давала нагоду для роздумів, настанов і виявляла особливості відчуттів героя — щирість, здиво ваність, замилування тощо. Роман Л. Стерна належить до іншого типу подорожей, оповідач і головний герой його Йорик передає широку гаму почуттів, викликаних умовами і перипетіями мандрівки. Розповідь його — химерна конструкція цікавих історій, жартів, дотепів, спостережень, анекдотів. Ця конструкція не є послідов ною: оповідач грається дійсністю та увагою читача, оскільки ним керують наплив почуттів і вражень, захо плення та обурення, рефлексивні реакції на побачене 262 Літературний процес під час подорожі. Такий твір яскраво опонує попередній літературній традиції — класичній унормованості і раціоналізованому осмисленню дійсності. Сентименталізму (англійському, французькому, німецькому, російському) властиві різноманітні вияви почуттів: мрії про сільську ідилію (Дж. Томпсон), ліричні зітхання на лоні природи (Е. Юнг), елегійні настрої, «цвинтарна лірика», зневага до міської марно ти, ідеалізація сільської патріархальності і пастораль- ності (Т. Грей), мелодраматичність (П. Лашосе), при родність почуття кохання (А. Прево), відчуття щастя в безлюдному лісі (Л. Мерсьє), втіха особистим життям (К. Геллерт), піднесеність любовних і дружніх почуттів, їх неповторності і чистоти (М. Карамзін, В. Жуков ський), зохоплене відкриття світу (П. Макаров). В українській літературі сентименталізм виявив себе фрагментарно — у творах І. Котляревського («Наталка Полтавка»), Г. Квітки-Основ’яненка («Мару ся», «Щира любов», «Козир-дівка»). Його витоки ведуть не до художнього досвіду європейської літерату ри, а передусім до фольклору (ліричні пісні) та деяких поетичних жанрів другої половини XVIII ст.: елегії («світські пісні»), вірші на сирітські мотиви. Образи, сюжети, манера викладу в українському сентименталіз мі спираються на усну оповідальну творчість, яка активно функціонувала в побуті завдяки лірникам і кобзарям.
