Середньовічний тип образного мислення вичерпав себе передусім тому, що відбувалися зміни в самому християнському світогляді і світорозумінні. Внаслі док деяких історичних процесів (занепад Візантійсь кої імперії, падіння Константинополя під тиском мусульманської агресії, поява реформаційних і проте стантських рухів у Європі) переосмислювався світопо- рядок, окреслений Святим Письмом. Світ поставав чужим і незрозумілим, що привело до виникнення нових форм його відображення, які вмістилися в поняття «бароко». Бароко (італ. Ьагоссо, букв. — дивовижний, химерний) — тип художньої творчості у європейській літературі XVI— XVII ст. (в Укра їні — до кінця XVIII ст.), для якого характерні динамізм образів і композицій, антитеза, складна метафоричність, алегоризм та емблематичність, прагнення вразити читача, оволодіти його почуттям і свідомістю, а звідси — схильність до пишного та барви стого декору, риторичних оздоб викладу. Виразну характеристику стилю бароко подав Д. Чи- жевський: «Те, що своєрідне для культури, та, зокрема, для мистецтва барока, надає бароку його власний інди відуальний характер — це рухливість, динамізм ба рока, в пластичному мистецтві це любов до складної 258 Літературний процес кривої лінії в протилежність до простої лінії та гострого куту чи півкола готики та Ренесансу; в літературі та житті — це потреба руху, зміни, мандрівки, трагічного напруження та катастрофи, пристрасть до смілих ком бінацій, до авантури; в природі барок знаходить не стільки статику та гармонію, як напруження, боротьбу, рух; а головне, барок не лякається самого рішучого “натуралізму”, зображення природи в її суворих, різ ких, часто неестетичних рисах, — поруч із зображен ням напруженого, повного життя знаходимо в бароку і якесь закохання в темі смерті; барок не вважає найви щим завданням мистецтва пробудження спокійного релігійного чи естетичного почуття, для нього важливі ше зворушення, розбурхання, сильне враження, — з цим стремлінням розворушити, схвилювати, занепоко їти людину зв’язані головні риси стилістичного вміння барока, його стремління до сили, до перебільшень, гіпербол, його кохання в парадоксі та любов до чудер нацького, незвичайного, “гротеску”, його любов до антитези та, мабуть, і його пристрасть до великих форм, до універсальності, до всеохопливості». Філософські основи бароко сформувалися за істо ричних обставин переходу від життєрадісного і гармо нійного Ренесансу до періоду дисгармонії, сумнівів і суспільної депресії. Тому йому притаманне осмислення множинності та суперечностей світу, переконання, що людське життя — гра, театр; людина бароко — розгу блена, її душу та розум роздирають суперечності, вона втрачає певність буття; світ для неї містичний, ілюзор ний, непізнаваний, контрастний і суперечливий. У європейських літературах бароко представлене творчістю Л. Аріосто, Т. Тассо (Італія), Т.-А. д’Обіньє (Франція), Х.-Я.-К. Гріммельсхаузена (Німеччина), Лопе де Веги, П. Кальдерона де ла Барки, Ф. Кеведо (Іспанія), в Україні — І. Величковського, Л. Баранови- ча, Д. Братковського, С. Величка та ін. Українське бароко є своєрідною модифікацією євро пейського типу творчості, формування якого залежало від конкретних історичних і культурно-освітніх при чин: загострення соціальних, міжконфесійних, міжна ціональних суперечностей; активна роль козацтва в історичному бутті України; полеміка між православни ми і католиками, внаслідок чого українські автори запо Літературні типи творчості 259 зичували стильові прийоми у польських письменників; заснування шкіл, де викладали поетику і риторику, які виховували європейський літературний смак, впрова джували літературне бароко. Утвердженню цього типу творчості в українському письменстві сприяли кризові явища у візантійському типі культури, вплив якої помітно ослаб у XVII ст. Національна специфіка українського бароко полягає в синтезі елементів Середньовіччя, Ренесансу, Бароко, Просвітництва. Доповнюють його релігійність, полімов- ність (літературу творили книжною українською, латинською та польською мовами), наявність фольклор них мотивів та образів, національна тематика і пробле матика, розвиток «високого» та «низького» бароко як стильових тенденцій. Бароко вплинуло на перебудову жанрової системи української літератури, де у XVII—XVIII ст. співіснува ли такі жанри: псалми, канти, вірші про Богородицю та Ісуса Христа, панегірики, елегії, пародії, травестії, геральдичні та героїчні вірші; оповідання (агіографіч не, апокрифічне, чудесне), байка, сказання (літописне), хроніки, діаріуші, проповіді, промови, передмови, листи, полемічні трактати; шкільна драма (міраклі, містерії, мораліте), інтермедія, вертепна драма.
