У середньовічній літературі домінувала ідеологія християнства, котра пояснювала світ як здійснення волі Божої, а Біблія була основним джерелом символіч но-алегоричних образів у текстах тієї доби. Сакральний текст підлягав різноаспектним інтерпретаціям: — історичній (розгляд біблійних фактів і подій як реальної історії); — алегоричній (погляд на біблійні факти і події як аналоги інших, здебільшого завуальованих; у легенді про те, як Йосип, проданий братами і замучений у в’яз ниці, був звеличений, вбачалася алегорія на зраджено го і покинутого учнями Христа, засудженого, розіп’ятого, а потім воскреслого); — тропологічній (факт чи подію розглядали з по зиції моральної настанови: притчі про сіяча, кукіль, немилосердного боржника, робітників у виноградни ку, слухняного і неслухняного синів, гостей весільних та ін.); — анагогічній (піднесене тлумачення) — у подіях та фактах розкривалася сакраментальна (священна) релі гійна істина: наприклад, відпочинок сьомого дня хри стияни інтерпретували як вічний відпочинок у небесно му спокої. 256 Літературний процес Вважали, що буквальний смисл священного тексту оповідає про минуле, алегорія навчає віри, мораль наставляє, а прагнення людини відкриває анагогія (гред. апа — рух угору). Наприклад, Єрусалим міг бути витлумачений у буквальному значенні — земне місто, в алегоричному — церква, в тропологічному — праведна душа, в анагогічному — «небесний град» (за Августи ном Блаженним). Християнську екзегетику (пояснення Біблії) широко застосовували для тлумачення середньо вічних літературних текстів, сповнених біблійних але горій та символіки. Чітко проглядаються ознаки християнської екзегетики в оповіді із «Повісті минулих літ» про чудесне одужання князя Володимира: [У рік 988] «А за Божим приреченням в сей час розболівся Володи мир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця посла, кажучи: “Якщо ти хочеш болісті сеї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, — то не позбудешся сього”. І це почувши, Володимир сказав: “Якщо буде се правда, — воістину велик Бог християнський”. І повелів він охрестити себе... І коли возложив єпископ руку на нього — він одразу прозрів. Як побачив Воло димир це раптове зцілення, він прославив Бога...» (переклад Л. Махновця). У літописі не йдеться про факт з історії хвороби князя — за канонами середньовічної поетики в тексті слід прочитувати алегоричне тлумачення того, як Володимир зважився прийняти християнську віру. Несподівана сліпота — символ сліпоти духовної, адже раніше князь дотримувався язичницьких звичаїв. Хвороба символізує кульмінаційний момент у житті Володимира, коли йому довелося обирати між вірою предків і вірою християнською. А прозріння має оче видний алегоричний смисл: віра Христова асоціюється зі світлом, що осяває людині життєву дорогу, щойно Бог входить у її душу. У тексті використано і пошире ний у давніх творах прийом чудотворення, що підси лює емоційно-смислове тло алегоричного змалювання персонажа. Французький учений Ж ак Ле Гоф у книзі «Середньо вічна уява» (1985) зазначав, що усі великі «образи» Середньовіччя (образ людини-мікрокосму, образ дзер Літературні типи творчості 257 кала, Церкви як містичного тіла, суспільства як орга нічного тіла, танцю смерті), символічні вияви суспіль ної ієрархії, одягу, хутра, геральдики та політичної організації, символічні предмети влади, знамена, цере монії та королівські процесії — увесь цей великий кор пус зовнішніх образів по-різному означує образи гли бинні, більш чи менш складні відповідно до суспільного стану і культурного рівня, ментального універсуму чоловіків та жінок середньовічної Європи. Середньовічна образність пронизувала всі літератур ні жанри того часу. Стосується це й української літера тури XI—XVI ст., художність якої була сформована під впливом візантійського мистецтва слова, основаного на біблійній ідеології та символічно-алегоричній домінан ті тлумачення світу
