Час у художньому творі — категорія поетики художнього твору; одна з форм художнього чуття і мислення; відтворюється словом у процесі зображення характерів, ситуацій, життєвого шляху героя тощо. Суттєво відрізняється від реального часу. Характеристики Х. ч. (стиснення/розгортання, статика/динаміка, дискретність/безперервність, об’єктивність/суб’єктивність тощо) зумовлені методом, напрямом, жанрово-родовою приналежністю, сюжетом твору, індивідуальністю автора.
Часослов — богослужбова книга, призначена для церковних читців і півчих. Містить тексти незмінних частин усіх богослужінь добового кола (псалми, молитви, пісні та інші тексти для щоденних богослужінь), крім Літургії.
Чернецтво — частина духівництва (у православ’ї — т. з. чорне духівництво), що дало обітницю «відійти від миру», вести аскетичний спосіб життя і присвятити себе виключно служінню Богові. Для Ч. обов’язкова безшлюбність. Уперше виникло в середині І тис. до н. е. буддизмі. Найбільшого поширення набуло у християнстві (католицизмі й православ’ї), спочатку в ІІІ-ІV ст. ст. у формі самітництва, а з ІV-V ст. ст. — відокремлених поселень (чоловічих і жіночих монастирів).
Четьї-Мінеї (від гр. — читання за місяцями, щомісячні читання), Мінеї Четьї — вид агіографічного збірника календарного типу, у якому житійний матеріал розташовувався у календарному порядку відповідно до дати вшанування церквою певного святого. Виникли у Візантії в ІХ ст. За календарним принципом їх у своєму збірнику розташував Симеон Метафраст (Х ст.). Призначалися для індивідуального повчального читання на кожен день. Включали різні за обсягом житійні оповідання, а також історичні та моралізаторські тексти. Поширені у православній, католицькій, греко-католицькій церкві. Найстаріші списки Ч.-М. датуються ХІ ст. Найповнішими і найпопулярнішими у православних стали Четьї-Мінеї («Житія святих») Дмитра Туптала (Ростовського), видрукувані у Київській Лаврській друкарні протягом 1689-1705 рр.
Чини святих – Богородиця, безтілесні сили небесні (ангели, архангели, херувими), пророки (старозавітні герої), апостоли, святителі, мученики, преподобні (ченці, уславлені побожним життям), безсрібники, юродиві (особи, що імітували душевну хворобу задля самоприниження й відвертого висловлювання своїх думок), рівноапостольні (особи, що поширювали християнство в окремих країнах), блаженні (світські люди, що досягли святого життя через подвиги побожності).
Числа, книга — четверта книга Старого Завіту, що входить до групи Законоустановчих книг або П’ятикнижжя Мойсеєвого; має історичний характер. Продовжує розповідь з того місця, на якому зупинилася книга Вихід. Охоплює приблизно 40 років (точніше – 38 років і 5 місяців). У 36 розділах викладається єврейська родослівна, статистичні дані про кількість євреїв по сім’ях, родах і колінах під час подорожі пустелею, викладаються правила, за якими необхідно здійснювати окремі обряди, розповідається про події, що сталися під час подорожі. Домінує постать Мойсея. Найвідоміші епізоди: нарікання євреїв, пересичених манною небесною; мідяний змій; історія посланця моавського царя чарівника Варлаама та його ослиці; призначення Ісуса Навина наступником Мойсея.
Чистилище — за католицьким віровченням — місце між раєм та пеклом, де душі грішників, які не отримали прощення у земному житті, але не обтяжені смертними гріхами, перш ніж отримати доступ до раю, горять в очищувальному вогні. Доля душі в Ч. може бути полегшена, а час перебування її там скорочений «добрими справами» (молитвами, церковними службами, пожертвами) в пам’ять померлого, які здійснюють його рідні і близькі.
«Читання про житіє і про погублення блаженних страстотерпців Бориса і Гліба» Нестора — частина циклу творів, присвячених загибелі синів Володимира І Святославича Бориса і Гліба у 1015 р., що включає: Літописну повість про Бориса і Гліба, «Сказання про Бориса і Гліба», проложні сказання, паремійні читання, похвальні слова, церковні служби. Створене за зразком візантійського житія-біосу. Оповіданню надано узагальненого характеру: інтерпретація сюжету відбувається у плані споконвічної боротьби добра і зла. Завершується описом численних чудес, що свідчать про славу страстотерпців, але при цьому зберігається основна політична тенденція — засудження братовбивчих воєн, заклик шанувати принцип феодальної ієрархії. Всі ці ознаки дають підстави називати його оригінальним зразком давньоруського княжого житія.
Чудо — обов’язковий елемент будь-якої релігії. Це надприродна і незрозуміла подія, що виникає з волі Божої і порушує закони природи. Ч. є зовнішньою ознакою підтвердження істинності Божественного об’явлення.
