«Царство Натури Людської» (1698) — найдавніша датована серед київських великодніх драм-містерій. Збереглася лише частина: I акт і 5 сцен II акту. Дія відбувається на небі, у раю, у пеклі та на землі. Дійові особи — персоніфіковані постаті двох ворожих таборів — небесного і диявольського, вони борються за Натуру Людську (тобто людину, її душу). Образна система за характером алегорична (відгомін впливів єзуїтської шкільної драми): «Всемогутня Сила» — Бог, «Натура Людська» — людина, Небо, Воля, Розкіш, «Злість Люциперова» — Люципер, «Спонада» — Сатана, Злість, Милосердя (виконує роль оборонця людини), Істина (виконує роль обвинувача людини), Гнів Божий, Суд, Вулкан, Неволя, Милість Божа, Віра, Надія, Плач Натури Людської, Благодать Божа, Одчай, Фараон, Фортуна, Смерть, Смертні Гріхи та ін.
Цезура (лат. — розсічення, розріз) — постійний (регулярний) словоподіл у поетичному рядку; ритмічно-інтонаційна внутрішня пауза, що повторюється на певному місці усередині кожного відповідного рядка твору і ділить його на дві, три або більше частин. У античному віршуванні Ц. припадала на середину стопи (звідси назва), у силабо-тоніці, навпаки, Ц., зазвичай, співпадає із межею стопи. Поезії з Ц. набувають урочистості та епічного розмаху.
Целібат (лат. — неодружений, самотній) — безшлюбність, обітниця, яку приймають католицькі священики. Введений у ХІ ст.
Церква (від гр. – Божий дім) — 1) синонім релігії або великої релігійної течії; 2) організаційна форма об’єднання послідовників будь-якої релігії чи її окремих напрямів або течій. Виникла з появою монотеїстичних релігій, існує в усіх течіях. Основними елементами будь-якої Ц. є загальне віровчення, релігійна діяльність і система управління життям, діяльністю, поведінкою віруючих; 3) культова споруда для проведення богослужінь та обрядів у християнській релігії. Основним елементом Ц. є вівтар, орієнтований, як правило, на схід. Головна православна Ц. міста чи монастиря називається собором, католицька – костьолом, лютеранська — кірхою.
Церковні собори — з’їзди вищого духовенства християнської церкви, що збираються для розв’язання важливих проблем віровчення, культу, церковного устрою, обрання найвищих ієрархів тощо. Ц. с. бувають вселенські (собори представників усіх самостійних місцевих церков) і помісні (з’їзди представників вищого духівництва самостійної місцевої церкви або церковних ієрархів певного адміністративно-географічного регіону).
Цитата (нім., від лат. — викликаю, наводжу) — дослівний уривок із тексту якогось твору. Використовується для підкріплення викладеної думки посиланням на авторитетне висловлювання. Текст Ц. має правильно передавати думку її автора і точно відтворювати текст цитованого джерела.
