Характер літературний — це образ-персонаж у літературному творі з його індивідуальними вчинками, переживаннями, складом думок і почуттів, який діє у конкретних обставинах і розкривається як особистість у процесі свого розвитку.
Харизма (від гр. — милість, божественний дар) — виключна обдарованість.
Харизматичний (від гр. — милість, божественний дар) — той, що наділений в очах його послідовників авторитетом, який ґрунтується на виключних якостях його особистості.
Химера (гр.) – 1) в грецькій міфології – породжене Єхидною та Тіфоном, дихаюче вогнем чудовисько, яке мало голову та шию лева (варіант – три голови: лева, кози та дракона), тулуб кози, хвіст дракона (варіант – зміїний). Х. наводила на всіх невимовний жах і спустошувала країну. Зрештою, була вбита героєм Беллерофонтом; 2) в переносному значенні – те, чого немає, що не поєднується в природі, породження хворобливої уяви або примхливої, примарної чи дивацької нездійсненної мрії.
Химерний, -а, -е – 1) те ж саме, що потворний, -а, -е; 2) викликаючий подив несхожістю ні на що, незвичний, чудернацький, сповнений несподіванок, вигадок та дивацтва тощо; 3) неможливий для виконання, здійснення; нездійсненний, нереальний; 4) якому властиві дивацтва, примхи, вигадки (про людину та її характер). В українській літературі 70-80 рр. ХХ ст. народилося поняття «химерна проза», а в розвитку жанрів – видовий різновид, який отримав назву «химерний роман» (умовно це явище літературознавці починають від роману О. Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця" (1958), продовжуючи до творів В. Шевчука "Дім на горі" та "На полі смиренному" (1983) тощо, включаючи широкий простір справді неординарних спалахів –"Лебедину зграю" В. Земляка, "Левине серце" П. Загребельного, "Позичений чоловік..." Є. Гуцала та ін.).
«Ходіння Богородиці по муках» — давньоруський перекладний есхатологічний апокриф. Був поширений на Русі, найстарший список датується ХІІ-ХІІІ ст. ст. Художня сила апокрифа – у зображенні Богородиці, яку архангел Михаїл проводить по пеклу, показуючи муки, що їх терплять грішники. Відзначається реалістичним колоритом, натуралістичними картинами, образи наділені ознаками реальної людської особистості. Образ Божої Матері, яка співчуває християнам, страшні яскраві картини страждань грішників, сміливе зображення милосердя Божого зробило апокриф надзвичайно популярним.
«Ходіння Даниїла, Руської землі ігумена…» (1106-1108) («Паломник», «Книга, глаголемая Странник») — зразок оригінальної паломницької літератури, яким на початку ХІІ ст. було закладено основи жанру ходіння у його давньоруському варіанті, що протягом тривалого часу вважалися майже канонічними. Збереглося у кількох редакціях і багатьох списках (≈ 150), найдавніший — 1475 року. Цікаве дуже докладним і точним у деталях (визначає розміри споруд, називає кількість архітектурних деталей, окремих предметів) описом святинь і місцевостей, а також точністю топографічною (вказує на великі відстані між містами (від Кіпру до Яффи 400 верст, від Царгорода до острова Род – 800 тощо)).
Маршрут паломництва Даниїла пролягав через Константинополь, Ефес, острови Патмос, Кіпр. Зворотня дорога йшла через Бейрут (Беріт), Тріполі, Антіохію й Константинополь. У Палестині Даниїл провів 16 місяців, які припали на часи після першого хрестового походу (1096-1100) , на період правління Балдуїна Єрусалимським королівством (1100-1118), жив у монастирі св. Сави під Єрусалимом, відвідав різні землі у Єрусалимському королівстві, Єрихон, Віфлеєм, Галілею, мандрував навколо Тиверіадського моря.
Докладно описує урочисте богослужіння біля Гроба Господнього, де він поставив лампадку «від усієї Руської землі».
«Х.» Даниїла було надзвичайно популярним: вносилося у твори інших паломників, у деяких списках автора називають святим, а «Х». — житієм (у ХVІІ ст. твір було введено до складу Великих Четьїв Міней митрополита Макарія). Використовувалося руськими паломниками як «путівник» (напрямки доріг, відстані між містами тощо), як засіб підтримки релігійного почуття і задоволення цікавості у людей, які не змогли відвідати Святі місця, як джерело знайомства з християнськими переказами апокрифічного характеру, що їх включив у твір Даниїл.
Хозари – тюркський народ, котрий на поч. VІІ ст. утворив державу в пониззі Волги. У VІІІ ст. вже не були кочовиками. Побудували міста Саркел, Ітиль, винайшли дві системи письма, в основі яких – оригінальне рунічне письмо та єврейська абетка. Поганство замінили на іудаїзм. Русько-хозарські стосунки дають підстави говорити про присутність єврейської культури на Русі.
Хорей (гр. букв.— танцювальний) — у силабо-тонічному віршуванні — двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Після ямба — найбільш поширений метр в українському віршуванні. Домінує в дитячій поезії та у фольклорних стилізаціях. Найкраще передає сильні і несподівані почуття (страх, горе, муку, біль, радість).
Хрещення Господнє, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Хрещення, Водохрещення, Водохрище, Йордан, Богоявлення (розм.) — дванадесяте Господнє нерухоме церковне свято, яке звеличує подію хрещення Ісуса Христа Іоанном (Іваном) Хрестителем на ріці Йордан.
Християнство (від гр., букв. — помазаник) — виникло в І ст. у Палестині. До V ст. розповсюдилось переважно у Римській імперії. У Європі починає поширюватися з ІV ст. В ІХ-Х ст. ст. відбувається християнізація слов’янських народів, і до ХІІІ ст. вся Європа стає християнською. Європейське Х. після розділення церков (1054) розкололося на дві конфесії — православ’я і католицизм. На Русі Х. було прийняте у 988 р. Головним джерелом християнського світогляду є Біблія. Х. формує складну філософсько-догматичну систему і своєрідну «ієрархію святості», в якій кожен займає своє певне місце.
«Християнська топографія» Козьми Індикоплава (той, що був в Індії) — твір перекладної літератури, написаний олександрійським купцем Козьмою (VІ ст.), який відвідав Аравію, Ефіопію, Китай, Індію та Цейлон. Присвячений будові світу. Автор заперечує птоломеївську систему світу (уявлення про кулеподібність землі) і пропонує іншу космогонічну систему, яка відповідає християнському вченню: світ він уявляє у формі прямокутника, оточеного океаном і стінами, з небесною твердю у формі подвійної арки, де закріплені небесні світила, якими керують особливі янголи, що слідкують за зміною дня і ночі. Сонце рухається навколо конусоподібного підвищення у північній частині земної площини. Видиме небо приховує невидимі небеса, де на сьомому небі перебуває Бог. Вміщує географічні та історико-культурні розділи, у яких подається інформація про Ефіопію, Південну Аравію, Індію та Китай, а також розповідається про торговельні зносини з цими державами. До описів додаються малюнки, зроблені від руки, із зображеннями індійських тварин і рослин. На Русі «Х. т.» була відома з ХІ-ХІІ ст. ст.
Хроніка (гр. — пов’язаний із часом, літопис) — 1) літературний жанр давньої літератури, що подає історичні події у їх часовій послідовності; склався в античності і широко розповсюдився у Середньовіччі у країнах Європи і Азії; 2) візантійські літописи, у яких спочатку коротко викладалася Біблійна історія, потім історія давніх держав і, нарешті, історія Візантії. Найвідомішими є Хроніки Іоанна Малали, Георгія Амартола, Георгія Синкела, Іоанна Зонари та Костянтина Манасії; 3) розповідний, драматичний або документальний твір з послідовним (хронікальним) викладом подій.
Хроніка Георгія Амартола (Грішника) — візантійський літопис. Доведена до 842-го року і продовжена невідомою особою до 948-го (доповнення з «Хроніки Симеона Логофета»). Складається з 4 частин. У першій подається опис подій від Адама і Єви до смерті Олександра Македонського. Друга частина — історія євреїв. Третя — історія Римської імперії. Четверта — історія Візантії. Політичних подій мало, більше — анекдотів. Часто описи подій підміняються роздумами про них. Історія світова показана як історія церковна (введено в розповідь богословські роздуми, скрупульозно викладаються суперечки на вселенських соборах). Широкі відомості про чернече життя, різні чудесні природні явища, єресі, собори проти них. Головне джерело історичних знань для руських книжників. Підводила безпосередньо до витоків історії Руської держави. Церковнослов'янською мовою перекладена в Болгарії в Х або ХІ ст. Можливо, відредагована у Києві в ХІ ст. Найдавніший список — ХІІІ ст., але відома раніше 1116 р. (використана Нестором у «Повісті врем’яних літ»). З ХV-ХVІ ст. ст. збереглося біля 8 списків. Складна для розуміння: велика кількість богословських і філософських роздумів, тому при перекладі відбувалися скорочення тексту.
Хроніка Іоанна Малали (491-578) — візантійський літопис, укладений в Антіохії клириком Іоанном Малалою. Події, викладені у 18 книгах, охоплюють час від сотворіння світу до 563 р. Складається з 18 книг, які репрезентують історію людства від Адама і Єви до історії Ассиро-Вавилонії, Єгипту, Персії, Греції, Риму, Візантії. Мала назву «Еллінський хронограф»: використано античні мотиви про народження Зевса, боротьбу богів з тиранами, міфи про Діоніса, Орфея, Едіпа та ін., розповідь про Троянську війну. Через Х. І. М. відбувалося знайомство Київської Русі з античними міфами. Церковнослов'янською мовою перекладена в Х ст., напевно, в Болгарії. Відома на Русі з ХІІ ст., популярністю не користувалася, не дійшло жодного цільного списку. Це пояснювалося тим, що вона мала занадто світський, поганський характер, давала мало відомостей про церковне життя.
Хронологія — перелік або таблиця історичних (суспільних, мистецьких, літературних тощо) подій, розташованих у порядку їх часової послідовності.
Хронотоп (від гр. час і місце) — взаємозв’язок часових і просторових характеристик.
