Фабула (лат. — байка, розповідь, переказ, казка, історія) – 1) один із невід’ємних чинників сюжету, схема хронологічно послідовного розвитку подій у художньому творі, без часових і просторових зміщень, авторських відступів тощо; 2) оповідна частина байки.
Факсимільне (від лат. — роби подібне) видання — видання, яке графічно точно відтворює раніше випущене оригінальне видання або рукопис (включно з особливостями паперу та палітурки). Напр., факсимільне видання 1920 р. першої друкованої публікації «Слова про Ігорів похід» 1800 р. Мета Ф. в. — зберегти і зробити доступними рідкісні, унікальні в історичному чи художньому відношенні твори.
Феодалізм — суспільний лад, економічну основу якого становила власність панівної верстви чи держави на землю, а соціальну — ієрархічна система залежності груп, станів, окремих осіб, разом із феодальною власністю.
Феодальна ієрархія, «феодальна драбина» — система ієрархії, зумовлена майновим цензом (кількість у феодала землі, залежних людей та воєнних слуг). Кожен феодал, як правило, був васалом короля або більш крупного феодала, який був його сеньйором.
Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства, процес децентралізації на Русі, послаблення влади Київського князя у період феодалізму.
Фігурні вірші — вірші, рядки яких розташовані так, що весь текст набуває обрисів певної фігури — зірки, хреста, серця, трикутника тощо. Різновид барокової поезії, представлений у творчості Симеона Полоцького, Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, Івана Величковського.
Фізіологи — перекладні збірники візантійського походження, у яких в алегорично-символічній формі подавалися відомості про звірів, птахів, комах, риб, дерева, природні копалини тощо з елементами природничо-наукового підходу. Більшість відомостей, запозичених з Талмуду, Біблії та творів античної літератури, мали фантастичний характер. Тварини виступали в них уособленням духовних якостей, набували певного морального сенсу в якості символів. Кожна стаття «Ф.», присвячена окремій тварині, поділялася на дві частини: в одній описувалися реальні властивості тварини, а в другій викладалися символічні та морально-дидактичні тлумачення. Авторами «Ф.» називали «отців церкви» — Василія Великого, Іоанна Златоустого, Амвросія, Ієроніма.
Філігрань (італ., від лат. — нитка і зерно) — 1) дуже тонкий ювелірний художній виріб — мереживо, зроблене з тонкого, як волосина, золотого, срібного або металевого дроту; 2) водяні знаки на папері.
Філософія творчості – світоглядна база, що лежить в основі літературної творчості і визначає коло і характер зацікавлень письменника, його увагу до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського існування, долі народу тощо.
Флорентійська унія 1439 р. — угода про об’єднання католицької і православної церков на соборі у Флоренції в липні 1439 року. Була укладена на умовах прийняття православ’ям догм католицького віровчення (про чистилище, про главенство Папи) при збереженні православних обрядів, грецької мови богослужіння, шлюбу священиків.
Фоліант (нім., від лат. — аркуш) — 1) книга форматом складеного навпіл паперового аркуша (ін-фоліо) (за сучасними стандартами — від 60 до 84 см заввишки); 2) товста книга великого формату.
Фольклор (англ. — народна мудрість, народне знання), усна народна поетична творчість — усна поетична народна творчість, що в досконалій мистецькій формі відображає життя, працю, боротьбу, історію, побут, думки, прагнення, приватне життя народу, побутує у народному середовищі. Ознаки: колективність творення, масовість побутування, анонімність, традиційність та багатоваріантність у виконанні.
Фольклоризм (від англ. — народна мудрість, народне знання)— наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється у різних формах: як сюжетне запозичення, як введення у текст окремих фольклорних мотивів чи образів, як переосмислення фольклорних міфологічних першоелементів.
Фольклористика (від англ. — народна мудрість, народне знання)— наука про народну творчість — фольклор. Предметом Ф. є словесна, пісенна, музична, драматична колективна народна творчість.
Фреска (італ., букв. — свіжий) — 1) спосіб живопису водяними фарбами на вогкій штукатурці. Одна з основних технік настінних розписів; 2) живописний твір, виконаний такою технікою. Відома з ІІ тис. до н. е. В Україні поширювалася з часів Київської Русі.
