Татаро-монгольська навала – монголо-тюркські племена об’єдналися наприкінці ХІІ ст. під владою великого хана (Чінгісхана) Темучина. Підкорили Китай, Туркестан, Персію. На заклик половецького хана Кобяна руські війська пішли назустріч орді й зустріли татар на березі р. Калки, притоки Кальміуса, у 1223 р. Половці втекли, руське військо зазнало нищівної поразки. Татари повернули до Азії, але 1237-1238 рр. розгромили Волзьку Болгарію, Рязанське і Володимиро-Суздальське кязівства, Ростовську землю. 1238 р. вперше прийшли в Україну, зруйнували Переяславщину та Чернігівщину. 1240 р. з’явилися під Києвом, узяли його 6 грудня й знищили. Пройшли Волинь і Галичину, рушили на Угорщину й Польщу. 9 квітня 1241 р. чеські та німецькі лицарі розгромили татар біля Лінгніц. Татари заснували Золоту Орду зі столицею в м. Сарай на Волзі.
Текстологія (лат. — вчення про текст) — галузь філологічної науки, яка вивчає і встановлює історію тексту писемних творів і документів. Текстологи відновлюють пропуски (лакуни) у тексті, що виникли не з волі автора (втрата частини сторінки), порівнюють різні варіанти твору, зіставляють ідентичність друкованого тексту з автографом.
Тенденційність (від лат. — спрямовувати, прагнути) — відверта ідейно-естетична спрямованість художнього твору, його ціннісна орієнтація; певна соціальна позиція письменника, яка відображає його світогляд і виявляється через систему художніх образів.
Теологія (гр. — вчення про бога), богослів’я — система розкриття, обґрунтування і захисту релігійного вчення про Бога, Його якості, ознаки і властивості; комплекс доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя віруючих і духовенства. Православна Т. базується на Біблії і священному переказі; його основоположниками вважаються Ісус Христос та апостоли, а творцями — отці церкви.
Теорія літератури — літературознавча дисципліна, що вивчає природу і функції художнього слова, сутність і взаємозалежність основних елементів літературного твору як художньої цілісності.
Тетраєвангеліє, Чотириєвангеліє — збірник, який складався з чотирьох євангелій: Матвія, Марка, Луки та Іоанна, тексти яких були розміщені у зазначеній послідовності. Призначалися для повчального індивідуального читання, хоча використовувалися і в богослужбовій практиці.
Типологічні зв’язки — об’єктивні зв’язки між літературними явищами (творами, стилями письменників у цілому, літературними течіями, напрямками, літературами цілих епох), що визначаються аналогічними умовами суспільної та ідеологічної діяльності, незалежно від усвідомлення цих зв’язків самими письменниками. Встановлення Т. з. необхідне для визначення законів соціально-історично обумовленого розвитку літератури, оскільки близькі соціально-історичні та ідеологічні умови породжують близькі види або типи творчості письменників.
Титани – у грецькій міфології боги першого покоління, народжені землею Геєю і небом Ураном; серед них шість братів: Океан, Кой, Крій, Гіперон, Япет, Кронос, а також шість сестер-титанід: Течія, Феба, Мнемозина, Теція, Феміда, Рея. За намовою Геї, Т. повстали проти свого батька Урана й утвердили владу молодшого брата Кроноса, якого згодом скинув Зевс. Після повалення влади Кроноса Т. повстали проти нових-богів олімпійців, але після десятирічної війни зазнали поразки від кіклопів і сторуких велетів, яких Зевс прикликав на допомогу, і були скинуті в Тартар.
Титло, титла (від гр. — напис) — надрядковий (діакритичний) знак у давньогрецькій, латинській, старослов’янській, давньоукраїнській писемності, який вказував на скорочене написання слів (пропуск однієї чи кількох літер) або ставився над літерою, що використовувалася у цифровому значенні. Т. широко застосовували у стародруках кириличного шрифту.
Тлумачні євангелія — євангелія, які переказували й роз’яснювали канонічні євангельські тексти здебільшого мовою, близькою до народної. На основі Т. є. виникли учительні євангелія.
Тмутараканське князівство — давньоруське князівство, розташоване на Таманському півострові з центром у м. Тмутаракані (Х-ХІІ ст. ст.).
Торжественник — один з давньоруських календарних літературних збірників уставного читання (богослужбового характеру), зміст якого включає перекладні і оригінальні пам’ятки урочистого та дидактичного красномовства, повчання, сказання, житія. Розрізняють Мінейний Т., розташування текстів у якому підпорядковане сонячному календареві, і Тріодний Т., послідовність текстів у якому підпорядкована тижням місячного календаря. У Мінейний Т. первинно входили і житія святих. Склад обох типів Т. протягом тривалого часу неодноразово редагувався і доповнювався, зокрема і оригінальними пам’ятками.
Травестіювання, травестія (італ. — переодягання, перелицювання) — літературний прийом, який полягає у переробці вже існуючого художнього матеріалу (слово, фраза, образ, весь твір, жанр тощо) на зовні схожий, але обов’язково з протилежним значенням. Відомий з античних часів (V ст. до н. е. – «Батрахоміомахія») прийом набув максимального розквіту у барокову добу. Травестіювалися не тільки вірші, але й поеми, романи тощо – все це отримало назву ірої-комічний епос. Найпоширенішою жанровою формою Т. стала ірої-комічна поема. Т. було двох типів: 1) відомий твір з серйозним чи героїчним змістом та відповідною формою перероблявся, «перелицьовувався» у твір комічний, а мова ставала бурлескною. Найяскравіші зразки такого типу Т. — твори французького письменника П. Скаррона (середина ХVІІ ст.); 2) другий тип Т. полягав у зображенні низьких тем та образів високим стилем. Започаткував його, полемізуючи із творами П. Скаррона, Н. Буало. В ірої-комічній поемі цього письменника «Налой» (1674) об’єктом зображення є кумедна, дріб’язкова побутова сварка двох прелатів (католицьких священиків). Високоповажний урочисто-героїчний стиль викладу твору аж ніяк не відповідав ницості обраної теми.
У давній українській літературі барокової доби Т. розвивалося переважно у поезії, тісно переплітаючись із традиціями народної сміхової культури. Проте вплив Т. був настільки великим, що його прояви знаходимо навіть у письменника-полеміста Івана Вишенського. Вже на початку його «Послання до єпископів» можна побачити оригінальне травестіювання форми — автор «зичить» своїм адресатам всього найгіршого.
Інколи Т. неправомірно ототожнюють з терміном ремейк (з англ. – переробляти, перетворювати), однак така переробка найчастіше є лише новим прочитанням тексту і дуже рідко набуває антитетичного звучання. Травестіювання ж обумовлює лише протилежне значення.
Трагедія (гр., букв. — козлина пісня) — драматичний твір, предметом зображення у якому є глибокі суперечності суспільного або особистого життя. В основі Т. лежить гострий непримиренний конфлікт, який завершується загибеллю героя у зіткненні з непереборними силами. Конфлікт Т. має глибокий філософський зміст, відзначається високою напругою психологічних переживань героя. Однією з головних особливостей Т. є масштабність подій, а її першоосновою — дисгармонія дійсності. В Т. надавалася перевага героям, що займали високе суспільне становище, тому їхні вчинки мали велике значення як для окремих людей, так і для суспільства в цілому. Але трагічними героями могли бути і ті, хто здійснював фатальні помилки чи перебував під владою некерованих пристрастей.
Трагікомедія — драматичний твір, у якому поєднано елементи трагічного і комічного. Визначальними особливостями Т. є: нерозв’язність конфлікту, панування випадку, дивний сюжет, наповнений таємничими ситуаціями, несподіваними поворотами, благополучний фінал. Герої Т. змальовуються у таких життєвих ситуаціях, які водночас викликають і сміх і співчуття.
Трагічне — естетична категорія, що характеризує нерозв’язний на певному етапі суспільно-історичний чи особистий конфлікт, який супроводжується стражданнями, втратами, навіть загибеллю людей.
Традиції (з лат. — передача) у літературі — творче засвоєння і подальший розвиток письменниками найкращих рис літературної спадщини.
Традиція (культурна пам’ять) (від лат. — передача) — зв’язок між старими і новими явищами життя чи літератури; свідома орієнтація на художні цінності минулого; елементи культурного надбання, які передаються з покоління в покоління і зберігаються довгий час. Може проявлятися як повтор чи варіювання художніх досягнень минулого, аж до повної тотожності, або як творча, вибіркова переробка попереднього художнього досвіду, його збагачення і розвиток.
Трактат (з лат. — розглянутий, розгляд, обговорення) — наукова праця, у якій докладно, глибоко висвітлюється якесь важливе питання чи проблема.
Трансформація (лат. — перетворювати, змінювати) — зміна, перетворення.
Трафарет (іт. букв. – продірявлений) – 1) пластинка із твердого матеріалу, в якій прорізано якийсь малюнок, цифри, букви та знаки для багаторазового повторення. Застосовується у малярстві, а також для написів; 2) раз і назавжди прийнятий зразок, який відтворюється сліпо, без роздумів; 3) в переносному значенні – шаблонний, заяложений.
Треба — молитва і священнодійство, здійснюване священиками на прохання одного або декількох віруючих. До Т. відносять чин літургії, таїнств, погребінь, а також спеціальні служби на різні випадки (молебні за здоров’я, у випадку посухи тощо).
Требник — богослужбова книга, що містить тексти більшості треб і виклад порядку їх проведення. Розрізняють Великий Т. — вміщував тексти більшості треб та Малий Т. — тексти найчастіше здійснюваних треб.
«Тренос» (гр. - плач) Мелетія Смотрицького – твір української православної полемічної літератури, написаний як реакція на погром віленських православних святинь, вчинений у 1609 р. Іпатієм Потієм за підтримки польської влади. Виданий польською мовою у Вільно у 1610 р. під іменем «Теофіл Ортолог» (лат. - правдослов). Центральним образом твору є образ Матері-Церкви. Для його творення використано форму голосіння-ляменту, голосіння-плачу, головним мотивом якого є звинувачення відступників і оплакування власної долі. Автор виявив свою обізнаність із тодішньою західноєвропейською антиватіканською літературою, цитуючи уривки із творів Платіні, Баптіста, Петрарки.
Тривіум (лат., букв. — перехрестя трьох шляхів) — три гуманітарні науки: граматика, риторика й діалектика, що становили у Середні віки перший і головний цикл «семи вільних мистецтв» та вивчалися в єзуїтських колегіумах і братських школах.
Тризна — поминки, частина поховального обряду у стародавніх слов’ян до і після поховання небіжчика.
Тріодь (від гр. — три і пісня) — назва двох богослужбових книг у православ’ї. Розрізняють Т. пісну — містить піснеспіви і молитви, присвячені Великому посту, та Т. кольорову (цвітну) – піснеспіви і молитви, присвячені Великоднім і наступним святам.
Тропар (гр. — наспів; повтор, манера, зворот) — у православному богослужінні — молитовний урочистий вірш для співу, який прославляє якесь свято чи святого. Розкриває зміст свята чи події, що відзначається церквою. Напр., Т. животворному Хресту Господньому:
Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу побожному народові нашому на супротивників подай і Хрестом охороняй нас – оселюТвою.
Тропи (від гр. — мовний зворот) – спеціальні засоби образної мови. Слова чи мовні вирази, вжиті у переносному значенні. Вони творять словесний образ різними формами, але завжди служать мистецькому описові й оцінці певного явища.
