Раціоналізм (лат. — розумний) — філософський напрям, який стверджує, що розум є вирішальним джерелом істинного знання.
Редакція (від лат. — приведений до ладу) — 1) типова варіація оригінального тексту; 2) у медієвістиці — переписаний твір (напр., літопис), у якому простежується внесення суттєвих змін (втручання в композицію, манеру викладу, зміст) у оригінал.
Реєстрові козаки — козаки сформованого 1572 р. польсько-шляхетським урядом війська для боротьби проти народних виступів у Східній Україні і охорони її південних кордонів. Прийняті на державну службу, вписувалися до реєстру (звідси назва). Звільнялися від адміністративної і судової юрисдикції, податків і повинностей, крім обов’язкової служби за власний кошт. Керувала Р . к. козацька старшина, що обиралася козацькою радою.
Рекрутська повинність, рекрутчина (фр. – набирати, вербувати) — система комплектування регулярної армії та військового флоту у Росії протягом ХVІІІ- ХІХ ст. ст. Запроваджена 1705 р. Петром І. Здійснювалася до військової реформи 70-х рр. ХІХ ст. шляхом примусового набору рекрутів (новобранців) від усіх податкових станів. Була поширена на українських землях після ліквідації тут залишків державності (1780 р.).
Релігія (лат. — побожність) — одна з форм суспільної свідомості — сукупність духовних уявлень, що ґрунтуються на вірі в існування Бога або богів, у надприродні сили, а також відповідна поведінка і специфічні дії людини (культ). Будь-яку Р. характеризує віра в реальне існування надприродного і система опосередкованих зв’язків з ним. Виконує певні соціальні функції: компенсаційну (найважливіша функція, вона ілюзорно надає віруючому того, чого йому бракує у реальному житті: щастя, життєвих благ, здоров’я, захисту від життєвих негараздів); світоглядну (Р. формує релігійний світогляд людини); інтегративну (об’єднує єдиновірців); регулятивну (Р. через систему своїх духовних цінностей, норм і правил впливає на приватне і громадське життя людини, визначаючи тим самим її поведінку, життєву позицію, весь уклад існування); апологетичну (обґрунтовує істинність та захист від критики певного віровчення, основних догматів і принципів Р.).
Ремінісценція (від лат. — спогад) — термін, що визначає наявні у художньому творі «відсилання» до попередніх літературних явищ: окремих творів, літературних героїв, епізодів чи будь-яких інших текстових компонентів на композиційному або стильовому рівні; вільне відтворення словесного тексту, ритмомелодичної конструкції, варіація образу тощо у новому ідейно-художньому контексті. Найбільш розповсюдженою формою Р. є цитата, точна або неточна, подана у лапках або у формі авторської мови. Іноді Р. стають згадування творів і їхніх творців разом з їхніми оціночними характеристиками.
Ренегатство (від лат. - зрікатися) – вживається стосовно людей, які зрадили свої переконання, стосовно відступників.
Ренесанс, Відродження — епоха в історії культури Західної та Південної Європи, а також деяких країн Східної Європи (в Італії — ХІV-ХVІ ст. ст., в інших країнах — кінець ХV - початок ХVІ ст.). Виділяють етапи Р.: Проторенесанс (ХІІІ-ХІV ст. ст.), Раннє Відродження (ХV ст.), Високе Відродження (кінець ХV – середина ХVІ ст.), Пізнє Відродження (друга половина ХVІ – початок ХVІІ ст.). Термін «відродження» запровадив італієць Дж. Вазарі у ХVІ ст. на означення зв’язку з античною мистецькою спадщиною. Стверджувався новий світогляд — гуманізм, ідеал розкріпаченої творчої особистості. Прикметні риси Р. — антиклерикальна спрямованість, звернення до античної спадщини, прагнення її відродження й переосмислення на основі нової буржуазної ідеології, що зароджувалась. Героєм літературних творів Р. стає не середньовічний аскет чи християнський мученик, а життєлюбна й мужня людина, яка прагне не райського блаженства, а земного щастя (найвищий ідеал – створення образу досконалої людини в гармонійному світі). Нова тематика породжує нову поетику – виробляється своєрідне співвідношення між реальним та ідеальним: на реальне ніби падає відблиск ідеального, а ідеальне ніби набуває реального буття. Для епохи Р. властивим було поступове формування національної самосвідомості народів, поширення вільнодумства, розвиток світоглядних позицій нового типу. Головною ідейною течією Р. був ренесансний гуманізм. В українській літературі, особливо в полемічному письменстві кінця ХVІ-початку ХVІІ ст., прослідковується взаємодія Р. з Реформацією.
Репліка (від фр. — зауваження, заперечення) — 1) висловлювання дійової особи, фраза у відповідь у діалозі драматургічного або оповідного твору; 2) у театральній практиці Р. — останні слова актора, за якими йде текст іншого актора.
Репресія (від лат. - придушення) – покарання, утиски, що їх використовує влада для збереження встановленого в державі порядку.
Репринт (англ.) — перевидання, передрук, стереотипне видання.
Ретардація (від лат. — затримка, уповільнення) — композиційно-стильовий прийом в епічних та драматичних творах, штучне уповільнення чи затримка у розгортанні подій, які набули великої гостроти, з метою посилення інтересу до них. Досягається за допомогою введення у твір додаткових дійових осіб, вставних сцен, описів природи, ліричних відступів, багаторазових повторів однорідних епізодів тощо.
Ретроспекція (від лат. букв. — дивитися назад) — одна із форм реалізації художнього часу, розповідь про минулі події, що відбувалися до зображуваного; «повернення у минуле». Р. є однією з розповсюджених форм психологічної прози, вона не тільки дозволяє відтворити певну послідовність подій, а й визначає індивідуальність тих героїв, що намагаються відновити минуле. У композиційному плані Р. розширює часові рамки сюжету і часто створює свій власний оповідний шар.
Реципієнт (від лат. той, що одержує) — адресат; той, що сприймає твір мистецтва: читач, слухач, глядач.
Реформація (від лат. — перетворення, поліпшення, виправлення) — процеси, пов’язані з впливом на літературу та мистецтво широкого антифеодального й антикатолицького суспільно-політичного та ідеологічного руху, який у ХVІ-ХVІІ ст. ст. охопив більшість країн Західної Європи і відобразив потреби пристосування релігії до завдань утвердження нових суспільних відносин. Початок Р. поклав виступ у Німеччині Мартіна Лютера, який заперечував необхідність католицької церковної ієрархії, єдиним джерелом релігійної істини проголошував Святе Письмо, заперечував права церкви на земні багатства. Як наслідок, утворилася нова форма християнства — протестантизм. Діячі Р. виступали за ліквідацію церковних землеволодінь, чернецтва, за спрощення культу, демократизацію богослужіння, обстоювали ідею створення національних церков, проведення церковної служби рідною мовою. Р. сприяла піднесенню ролі національних мов у Європі, розвиткові різних галузей науки і ремесел, станкового живопису, графіки. Завдяки Р. посилилися суспільно-політичні тенденції в літературі, її зв’язки з життям.
Рецепція (лат. — сприйняття) — запозичення письменником ідей, мотивів, образів, сюжетів із творів інших письменників чи літератур з подальшим їх творчим осмисленням.
Рима (гр. — розмірність) — звуковий повтор переважно наприкінці віршових рядків, рідше — піввіршів, який має ритмотворче значення. Окреслює межі рядка, бере участь у формуванні строфи, надає віршеві мелодійності, здебільшого сприяє виникненню логічного наголосу на особливо значущих словах. В українському віршуванні Р. як регулярне співзвуччя віршових кінцівок з’явилася наприкінці ХVІ ст. у досилабічних віршах, а з ХVІІ-ХVІІІ ст. ст. український вірш стає переважно римованим. Р. кваліфікують за різними ознаками: за частотністю звучання (банальні — вишукані); за подібністю звучання (точні (глибокі) — неточні (неглибокі) — асонанси — консонанси); за місцем наголосу (чоловічі — жіночі — дактилічні — гіпердактилічні); залежно від граматичних форм співзвучного матеріалу (одногрупні (дієслівні, іменникові, прикметникові, займенникові, прислівникові) — різногрупні); залежно від кількості слів, що входять до складу рим (прості — складені).
Ритм (від гр. — такт, розмірність, узгодженість) — впорядковане чергування однорідних явищ у певних часових зрізах, у певних відтинках часу.
Ритміка (гр. — розмірений, чіткий) — 1) розділ поетики, що вивчає ритмічні форми художньої мови; 2) ритмічна будова віршів якогось поета. Віршову ритмічну структуру становить сукупність взаємодіючих елементів, до якої, крім власне ритмічних особливостей віршової мови (наголоси, словоподіли, клаузули тощо), належать і системи звукових повторів та рим, паузи, перенесення, фігури поетичного синтаксису тощо.
Риторика (гр. — ораторське мистецтво) — наука красномовства, усна публічна мова, художньо оформлена відповідно до характеру виступу (урочиста, судова, політична, релігійна). Батьківщиною Р. прийнято вважати Стародавні Грецію та Рим. В українських братських школах кінця XVI–XVIIІ ст. ст. разом з піїтикою була обов’язковою дисципліною.
Риторичні фігури — стилістичні звороти, які використовуються з метою підсилення виразності ораторської й художньої мови. До Р. ф. відносять риторичні звертання, запитання й оклики.
Риторичність (від гр. — ораторське мистецтво) – позначеність тексту використанням риторичних фігур та інших засобів ораторського мистецтва.
Рідкісна книга — видання, що збереглося у відносно невеликій кількості примірників і має безперечну наукову, естетичну, бібліографічну, художню, друкарську чи історико-культурну цінність.
Різдво Пресвятої Богородиці, Друга Пречиста (розм.) — дванадесяте Богородичне нерухоме свято на честь народження Божої Матері.
Різдво Христове, Різдво во плоті Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа — дванадесяте Господнє нерухоме свято на честь народження Ісуса Христа. Відзначається 25 грудня у католиків і 7 січня у православних. Основою свята є євангельська легенда про народження Сина Божого Дівою Марією.
Річ Посполита (республіка) — офіційна назва Польської держави (1569-1795 рр.) після укладення Люблінської унії 1569 р., у результаті якої польське королівство об’єдналося з Великим Литовським князівством в одну державу. Найвищим законодавчим органом був сейм, на якому обирали короля. Проіснувала до 1795 р.
Розв’язка — один з елементів сюжету: вирішення конфлікту, показ наслідків конфлікту, остаточне вирішення долі персонажів. Як правило, подається у кінці твору, хоча, за задумом автора, може стояти і на початку.
«Розмова Великоросії з Малоросією» (1762) Семена Дівовича — віршований діалог між алегоричними образами двох країн України і Росії, у якому порушені історіософські проблеми минулого і сучасного життя України, обмірковуються питання міжнаціональних стосунків, війни і миру, залежність долі народу від діяльності самого народу. Твір написаний як реакція на дії Катерини ІІ стосовно обмеження прав і свобод українського козацтва і шляхти. Відбито настрої і прагнення української старшини, що в середині XVIIІ ст. домагалася тих же прав, якими користувалося російське дворянство. Основною ідеєю твору стає думка про рівноправність обох країн, бо вони в усьому однакові — і у минулому, і у славі, і у ратних подвигах. Спростовується думка, що Україна є державою політично ненадійною, яка вичерпала свої сили в боротьбі з ворогами і лише тому приєдналася до Росії. Відтворюючи історію України, автор зосереджується на епосі Богдана Хмельницького, докладно розповідаючи про військові подвиги козаків, характеризуючи національно-визвольну війну, трактує її як засіб самоствердження України на шляху до свободи і незалежності, а також як визвольну війну, адже народ не прагнув захоплювати чужі землі. Вперше опублікований у 1882 р. М. Петровим у журналі «Киевская старина».
Розповідь — основний елемент всякого епічного й ліро-епічного твору; зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи. У епічному творі зумовлює послідовність подій, з яких складається сюжет.
Розподіл (розкол) християнства — стався у 1054 р. Християнська церква поділилася на західну — католицьку (що означає «всесвітня») та східну — православну (тобто «правильної віри»). Після цього обидві церкви стали повністю самостійними. Цей розподіл існує і зараз.
Роксоланія – назва території України, що походить від назви іранського племені роксоланів. Прищипилася у ІІ-ІІІ ст. Відродилася у гуманістичній культурі Ренесансу для підкреслення давності й автохтонності українського народу.
Російська імперія – назва державного утворення, що виникло на території колишнього Московського царства. Назву отримало у процесі петровських реформ 1708-1721 рр. Проіснувало до Лютневої революції 1917 р. Столицею спочатку був Санкт-Петербург, потім Москва, а потім знову Санкт-Петербург. Обіймала території до Північного Льодовитого океану на заході і Тихого океану на сході.
Руїна — поняття, запроваджене Миколою Костомаровим для характеристики періоду глибокої кризи української державності, фактичної громадянської війни у середині ХVІІ cт. Посилення тиску на Україну з боку Москви і Польщі поділило Запорозьке військо на два табори, які розпочали боротьбу між собою. Правобережжя обрало одного гетьмана, Лівобережжя — іншого. Причинами Р. були суперечки всередині державної еліти, гострі соціальні конфлікти, анархо-охлократичні настрої та дії значної частини населення, насамперед запорозького козацтва, постійні агресії та втручання у внутрішні справи козацької України з боку Речі Посполитої, Московії, Туреччини та Кримського ханства.
Рукописна книга — книга, текст та ілюстрації якої створені від руки.
Русь – основна назва давньої України. «Повість врем'яних літ» виводить її походження від назви варязького племені. Спочатку застосовувалася щодо племені полян і його країни довкола Києва. З розширенням Київської держави назва поширилася на всю українську землю. Побутує протягом усієї епохи Середньовіччя й Ренесансу. В часи Ренесансу доповнюється поетичними поняттями «Россія», «Роксоланія», «Сарматія». Назва вживалася як синонім сучасного поняття Україна.
«Руська Правда» — перший давньоруський писаний звід норм світського права на основі звичаєвого права, складений у ХІ-ХІІ ст. ст.; найважливіше джерело вивчення суспільних відносин, історії та права Київської Русі. Пов’язують з іменем князя Ярослава Мудрого. Мала безпосередній вплив на всі правові пам'ятки литовської доби. Оригіналу «Р. П.» не знайдено, але збереглася значна кількість її списків ХІІІ-ХVІІІ ст. ст. Їх прийнято поділяти на три редакції – коротку, розширену та скорочену. «Р. П.» складається з норм різних галузей права, зокрема цивільного, кримінального й процесуального. Покарання передбачало грошові виплати, тілених покарань «Р. П.» не знала, смертної кари також не передбачалося. Найбільші покарання призначалися за шкоду, спричинену представникам панівної верхівки.
Рюриковичі — династія давньоруських князів, у тому числі київських, володимирських, а також московських князів і царів (кінець ІХ-ХVІ ст. ст.). Родоначальник — Олег Віщий, останній представник — Борис Годунов.
