O

Образ автора – носій авторського мовлення у прозовому творі, художній двійник реальної особистості письменника, змодельоване ним уявлення про себе і відтворене у свідомості читача. Текстуальний образ автора і якості автора як реальної людини можуть суттєво відрізнятися.

Обрядова поезія — твори усної народної творчості, які, на відміну від фольклору позаобрядового, є органічною частиною традиційних народних обрядів і в обрядах виконуються. О. п. поділяється на два основних цикли: календарний і сімейний. В основі календарних землеробських обрядів — прагнення шляхом магії покращити урожай, досягти господарського благополуччя. Календарні обряди поділялися на чотири сезонні цикли: зимовий, весняний, літній і осінній. Сімейні обряди супроводжували найбільш знаменні події у житті людини — народження дитини, шлюб, поховання.

Ода (з гр. — пісня ) — 1) у давніх греків — урочистий ліро-епічний вірш для хору; 2) урочиста, хвалебна пісня, присвячена видатній події чи особі («Ода» Павла Русина, «Похвала Борисфену» Феофана Прокоповича, «Ода на перший день травня 1761 року» Ігнатія Максимовича та ін.).

Одкровення — богословський термін, яким позначається «усе те, що сам Бог відкрив людям про Себе і про істинну віру в Нього». Згідно з теологічним вченням Бог відкриває себе кожній людині через видимий світ (природу), людську совість (голос Божий), провіденційно сприйняту історію людства, а також через різні знамення і чудеса. За християнським віровченням, Боже О. міститься у Святому Письмі.

Окатоличення – суспільно-політичний та ідеологічний процес навернення до католицької віри, який активізувався в українських землях після Люблінської унії 1569 р. Його головними ідеологами стали єзуїти.

Оклад — декоративне покриття книжкової палітурки, виконане з жорстких матеріалів (слонова кістка, золото, срібло, олово) з використанням техніки чеканки, лиття, тиснення, філіграні.

Октоїх (від гр. — вісім і голос) — збірник піснеспівів православної церкви (пісень, молитов, канонів) на вісім голосів.

«Олександрія Хронографічна», «Александрія», «Діяння Олександра», «Роман про Олександра» — перекладний грецький роман псевдо-Калісфена про життя і подвиги Олександра Македонського (356-323 рр. до н. е.) з пригодницькими, казковими і фантастичними мотивами. Назву «Хронографічна» отримала, бо зустрічається лише у складі хронографічних зведень ХІІІ ст. і у списках першої редакції Літописця Еллінського і Римського. В «О. Х.» розповідається легендарна біографія Олександра. У оповіді багато подій, що не відповідають історичній правді (напр., походи Олександра в Італію, Африку, Карфаген, одруження з дочкою Дарія Роксаною тощо). Значне місце в «О. Х.» займають батальні сцени, описи далеких чудесних земель. У середні віки була широко розповсюджена у Візантії та країнах Європи і Сходу.

Давньоруський переклад було зроблено у ХІІ-ХІІІ ст. ст. Відома у декількох редакціях. Велика популярність пов'язана з цікавими описами екзотичних людей, звірів, явищ природи.

«Олексій, людина Божа» (1673-1674) — п'єса з репертуару українського шкільного театру, міракль. Поява обумовлена обставинами життя тодішніх Києва та України: після Андрусівського перемир'я (1667) Київ залишився під Москвою, яка відмовилася віддавати його Польщі, релігійна та феодальна українська верхівка прихильно ставилася до цього, всіляко прославляючи царя і російських воєвод. Феодально-церковний характер владної верхівки України, прихильної до релігії, до культу, навіяв ідею вшанувати царя Олексія Михайловича, прославивши його святого патрона — Олексія, людину Божу, взяти для урочистої вистави сюжет релігійно-ідеалістичний, оздобивши його натяками на сучасність.

            Граничить з п'єсами державницько-політичного характеру. Основна ідея твору: прославлення подвижництва. Образ Олексія є втіленням християнського ідеалу, це людина доброчесна і покірна. У творі відчутний вплив єзуїтських драм: застосування алегоричних образів з класичної міфології, панегіризм стосовно головного героя, який є символом конкретної історичної особи (поставлена в день іменин царя Олексія Михайловича, починається і закінчується хвалою на його честь). Бароковість твору виявляється у поєднанні образів християнської віри (архангели) з образами класичної міфології та історії (Діоген, Юнона, Віртус-Чеснота, Венера). Написана драма силабічними віршами.

Олімп — 1) назва гір догрецького походження. Найбільш відомий покритий снігом, лісистий багатовершинний гірський масив висотою 2918 м, найвища частина Греції; 2) в античній поезії — міфічна резиденція верховних грецьких богів, «олімпійців», де знаходився палац царя богів Зевса і помешкання інших богів.

Ораторське письменство — повчальна література Києворуського періоду, завдання якої полягало у розкритті основних догматів християнства і правил християнської моральності. За змістом і формою розрізняли дидактичне (повчальне) красномовство (проповіді Феодосія Печерського) і епідиктичне (урочисте) красномовство («Слово про закон і благодать» Іларіона, слова Кирила Туровського). Найбільшого розквіту О. п. здобуло у ХІІ ст., у ХІІІ–ХІV ст. поступово втрачає популярність.

Оригінал (лат. — первісний) — 1) справжній документ чи твір на відміну від копії, фальсифікації; 2) текст, з якого зроблено переклад іншою мовою.

Оригінальна література – корпус літературних текстів, створених авторами рідною мовою свого народу, країни.

Орнаментальний стиль — стиль, властивий літературі Київської Русі ХІІ ст. Його основними ознаками є мозаїчність, ускладненість композиції, вільні часові зміщення, символічність відтворення дійсності. Стилістика стає самоціллю. Орнаментальним творам притаманні нагромадження прикрас, гіперболізація, антитези, ускладнений синтаксис. З О. с. пов'язане так зване «плетіння словес». Найзначнішими києворуськими літературними пам’ятками О. с. є проповіді Кирила Туровського, «Києво-Печерський патерик», крайові літописи ХІІ-ХІІІ ст., «Моління» Даниїла Заточника.

Острозька Академія — вища греко-слов'янська школа, заснована у 70-х рр. ХVІ ст. у м. Острозі на кошти князя Костянтина Острозького, перший вищий навчальний заклад у Східній Європі; відігравала важливу роль у розвитку педагогічної думки та організації національної школи в Україні. Вперше згадується в передмові до Острозького букваря 1578 р. Перший ректор — Герасим Смотрицький. Професори – Дмитро Наливайко, Кирило Лукарис та ін. Статуту й програм не збереглося. При О. а. діяли друкарня і науково-літературний гурток.

Острозька Біблія — перше повне видання книг Святого Письма церковнослов'янською мовою у її східнослов'янському варіанті, здійснене 1581 р. Іваном Федоровим у Острозькій друкарні (заснована 1580 р.) на кошти князя Костянтина Острозького. В основу видання покладено рукопис «Геннадієвої Біблії», створеної у Новгороді в 1489-1499 рр. Вміщує передмову Костянтина Острозького, в якій тлумачиться виникнення тексту, другу, віршову передмову Герасима Смотрицького, де вміщено похвалу видавцеві та його гербові, і післямову Івана Федорова. Прикрашена численними заставками, кінцівками та ініціалами. Пам'ятка книги доби Ренесансу. З уніфікованим правописом була передрукована в Москві у 1663 р.

Отці церкви — традиційна назва церковних діячів раннього християнства (ІІ – VІІІ ст.ст.), що створили догматику й організацію християнської церкви і прославилися своєю мудрістю, святістю і знаннями у богослов'ї. Первісно цей термін позначав чотирьох О. західної церкви: Григорія Великого, Амвросія, Августина і Ієроніма; а також чотирьох О. східної церкви: Василія Великого, Атанасія, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Посилання на думку О. ц. було основним аргументом у теологічних диспутах.

Отче наш — молитва, якій Ісус навчив своїх учнів під час Нагорної проповіді. Вона починається словами «Отче наш» (Матв. 6, 9-13) або «Отче» (Лук. 11, 2-4). Версії Матвія, розгорнутої у сім прохань, дотримуються всі християнські церкви:

Єдина молитва, походження якої ведеться від самого Ісуса. «О. н.» називається ще «молитвою Господньою», оскільки це «молитва, звернена до Господа».