Магдебурзьке право — середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від влади й суду великих землевласників та створювали органи місцевого самоврядування. Юридично закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Виникло в ХІІІ ст. у німецькому місті Магдебург. У 1494-1497 рр. М. п. отримав Київ. За ним київські купці 1565 р. дістали привілей на право безмитної торгівлі у містах Литовської держави. В Україні існувало протягом ХІV-ХІХ ст.
Мала Русь – давня назва території України, з'явилася у 1335 р., коли Константинопольський патріарх для розрізнення двох митрополій, що виникли в Україні, почав вживати назви «Велика Русь» та «Мала Русь». У 1654 р. московський цар Олексій Михайлович приймає титул «царя Великої і Малої Русі».
Малоросійська колегія — центральний орган російської колоніальної адміністрації у Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. М. к. створено за указом Петра І в 1722 р. у гетьманській столиці Глухові (замість існуючого до цього Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю діяльності гетьмана й українського уряду та поступового обмеження і поступової ліквідації політичної автономії Гетьманщини. Припинила свою діяльність у 1727 р.
Малоросійський приказ — державний орган Московської держави, заснований у грудні 1662 р. для відання українськими справами.
Малоросія — в офіційних документах царської Росії назва тієї частини України, яка з другої половини ХVІІІ ст. входила до складу Російської держави.
Мандрівні дяки, мандровані дяки, «вандровані пахолки», «волочащиїся ченці», бурсаки, миркачі, пиворізи — студенти різних шкіл в Україні XVII–XVIII ст., зокрема Києво-Могилянської академії, які під час канікул заробляли на прожиття, наймаючись писарями, дяками та домашніми вчителями. М. д. влаштовували вертепні вистави, складали вірші та пісні (орації, травестії, бурлескні вірші) за правилами шкільної поетики на відомі релігійні теми, але з урахуванням смаків простого слухача.
Мандрівні (бродячі) сюжети — термін, введений представниками порівняльного методу, які вважали, що в світовій літературі відбувається міграція сюжетів, перехід їх з однієї літератури в іншу. В основі таких запозичень — близькість суспільного досвіду, подібність соціальних умов, історико-літературні зв’язки тощо. Такими сюжетами вважать, наприклад, притчі про чоловіка, який продав душу нечистому, про бідного та багатого братів, про мачуху і падчерку тощо.
Манускрипт (лат., букв. — пишу рукою) — 1) рукописний твір, на відміну від друкованого; 2) давній рукопис на папірусі, пергаменті, папері.
Маньєризм (італ., від фр. — прийом, манера) — стиль європейського мистецтва ХVІ-ХVІІ ст., якому притаманні гострі зображально-виражальні дисонанси, ускладненість композиції, деформація пропорцій, породжені кризою Відродження з його тяжінням до універсальності, досконалої завершеності світоглядних систем та художніх форм, перебільшеного антропоцентризму та раціоналізму. Натомість завдяки потужним впливам Реформації поширювалась ідея фатуму, панування ірраціональних стихій, зумовлюючи настрої скептицизму, несталості, розпорошення, покинутості в холодному, байдужому космосі. Літературному М. властива яскрава метафорична насиченість тексту, потяг до інтелектуального пафосу та штучної пристрасті, намагання якомога повніше актуалізувати можливості літературних тропів, стилістичних фігур тощо, прагнення до оновлення традиційних жанрів (роман, поєднаний з пастораллю, діалог, містерія тощо), поява нових жанрів (емблематична поезія).
Маргіналії (лат. — той, що перебуває на краю) — записи, помітки на полях книги чи рукопису.
Марко, Марк Євангеліст, святий і апостол — один з дванадцяти апостолів, учень Ісуса Христа. Автор другого канонічного Євангелія, дата якого остаточно не встановлена. Тема Є. ̶ поступове розкриття таємниці Ісуса, Сина Божого, Сина Людського.
М. вважався покровителем Венеції, а також нотаріусів і склярів. Атрибутами Марка Євангеліста у християнському мистецтві були книга, дощечка для письма і перо або крилатий лев, який символізував царське походження і царствене достоїнство Сина Божого.
Марсове поле — місце у Давньому Римі, де був побудований храм Марса і відбувалися військові огляди.
Мартирій (від гр. — свідчення, мучеництво), житіє страстотерпців, мученицьке житіє — різновид агіографії, що описує мученицьку смерть подвижника во ім’я віри, житіє мученика. На відміну від житія-біосу, яке подавало оповідь про все життя святого, М. фіксував лише обставини його мученицької смерті. М. виникли з протоколів допитів перших християн і спочатку відзначались лаконічністю і відсутністю белетристичних подробиць. Умовно виділяють три найважливіших типи М.: М., у якому подається опис мучеництва; М. із казковими мотивами; М., у якому аскетичне поєднується з белетристичним.
Мартиролог (від гр. — мученик і слово), Мартирологія, Мученикословіє — 1) список мучеників, складений календарно на весь церковний рік за датами їх смерті; 2) жанр агіографії, збірник оповідей про мучеників перших століть християнства, які постраждали за віру. У грецькій літературі найдавнішим М. є «Книга про палестинських мучеників» Є. Кесарійського. У Європі було багато М., напр., загальний М. про мучеників усіх країн і народів (Рим, 1536), укладений Баронієм за розпорядженням папи Григорія ХІІІ, доповнений і виданий у 1613 р. Росвейдом; 3) короткий перелік християнських свят і святих за порядком місяців і днів року. У ньому викладаються короткі відомості про святих для розрізнення їх між собою, наприклад, апостол, мученик, преподобний тощо. Вказується місце життя чи смерті, спосіб страждання. Призначалися для приватного використання.
Матвій, Матей, Матфей Євангеліст, святий і апостол — один з дванадцяти апостолів, учень Ісуса Христа. Автор першого канонічного Євангелія. Його вважали братом Якова Молодшого. До прийняття християнства був збирачем податків. Звернувшись до М., який перераховував гроші під час збирання податків, Христос прикликав його до числа своїх учнів. За переказом, після Вознесіння Христа М. протягом п’ятнадцяти років проповідував в Іудеї, потім виїхав до Ефіопії, де прийняв мученицьку смерть. Покровитель митарів (митників), бухгалтерів і банкірів. У християнському мистецтві його зображували з книгою чи звитком і пером. Поряд з ним зображали янгола, який диктує йому рядки Євангелія. Символом М. виступає крилатий юнак, іноді це було людське обличчя в обрамленні крил.
Медієвістика (від лат. — середні віки) літературна — розділ літературознавчої науки, який вивчає розвиток літератури Х - ХVІІІ ст.
Менталітет, ментальність (від фр. — розумовий, духовний) — напрям, характер, спосіб мислення особистості, суспільної групи, народу, притаманна їм духовність та її соціальні і біологічні обумовленості: склад розуму, інтелектуальний заряд, світосприйняття, психологічні особливості. Формується залежно від культурних традицій, соціальних структур, середовища проживання тощо, проявляється у культурі, мові, поведінці; світосприйняття. Спрацьовує на рефлекторному рівні як вияв психоповедінкових настанов, закладених у підсвідомості. Має особливу стійкість, важко змінює спосіб мислення. Інколи М. національний порівнюються із станом душі.
Месія, месіанство (євр. — помазаник, призначений для служіння) — відповідно до Біблії, очікуваний визволитель або цар.
Метаморфоза (від гр. — перетворення) — перетворення однієї форми в іншу, видозмінення чогось. Застосована у «Слові про Ігорів похід» при описі втечі князя Ігоря з половецького полону.
Метафізична поезія — стильова течія у ліриці бароко, яскраво представлена в англійській та іспанській літературах, а також в українській поезії. Їй властива посилена увага до філософських питань, проблем світопізнання, медитативний характер, абстрактність образів і міркувань, містицизм, схильність до інтелектуалізації тощо. Метою є не лише висловлення певної думки, а й відтворення адекватного їй емоційного стану, напруги почуттів. Головними темами є співвідношення вічного й тлінного, високого і ницого, душі й тіла, божественого і диявольського тощо. Основні образи — Смерть, Час, Бог, Любов, Світ, Людина та ін.
Метафора (гр. — перенесення) — один з основних тропів; слово або словосполучення, яке розкриває сутність явища чи предмета через перенесення на них ознак і властивостей іншого на основі подібності або контрастності. Напр.,
Розуму в тебе нема! Ах, бажаєш для себе ти лиха:
Хочеш, аби вже прийшла підла до тебе любов!
Кажеш, що в серці сидить вже і зрідка таки припікає,
Волю даси їй, повір, всі тобі кості зітре!
(Феофан Прокопович. Дистих для того, хто просить любові)
Метрополія (гр. — мати міст, материнське місто) — країна (місто), що володіє колоніями.
Меценат (від імені римського вельможі І ст. до н. е. Мецената) — багата людина, яка опікується митцями та науковцями, надає їм матеріальну допомогу. Меценатство в Україні було дуже розповсюдженим у ХVІІ-ХVІІІ ст. (діяльність Костянтина Острозького, Єлизавети Гулевичівни, Петра Конашевича-Сагайдачного, Петра Могили, Івана Мазепи, Івана Самойловича та ін.) і сприяло розвиткові національного шкільництва, книжкової справи, архітектури.
«Милость Божія» (≈ 1728) — історична драма з елементами мораліте, «драматична ораторія» (О. Білецький), «драматична композиція» (О.Мишанич). Суто світська драма, створена з нагоди 80-річчя початку визвольної війни 1648-1654 рр. Авторство приписувалося Феофану Прокоповичу (М. Максимович), ієромонаху Феофану Трофимовичу, який у 1728 р. був учителем піїтики у Києво-Могилянській академії (М.Петров), викладачу поетики і риторики у Києво-Могилянській академії Інокентію Неруновичу. Серед джерел, використаних автором п'єси, — літопис Самійла Величка, народні думи, пісні, історичні вірші (про битву під Жовтими Водами, про утиски шляхти), «Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіяна Саковича, поема С. Твардовського «Домова війна...». Висловлюється обурення київських академічних кіл супроти політики Петра І щодо України та оприлюднюється ідеологія козаччини, що відродилася за Петра ІІ. Тема — героїчні події національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти — реалізується у двох планах: історичному (народно-визвольна війна) та панегіричному (Боже заступництво у перемозі). Виразником головної ідеї твору є Богдан Хмельницький. Він поборник визволення українського народу, що настраждався під гнітом польської шляхти, ідеальний гетьман, адже поєднує в собі ознаки вождя українського народу і побожної людини. Символізує долю всієї України.
Митрополія (гр.) — церковно-територіальна одиниця, яку очолює митрополит.
Митрополит (гр.) — вище звання православних і католицьких єпископів, другий після патріарха сан у православній церкві.
Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві — видатна пам'ятка архітектури і мистецтва ХІІ ст. Споруджений бл. 1108-1113 рр. онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславовичем. Центральним храмом є хрестово-купольна шестистовпна Михайлівська церква з трьома нефами та одним позолоченим куполом, оздоблена фресками, мозаїками і барельєфами. Один з найбільших монастирів Стародавнього Києва. У ХІІ ст. — місце поховання князів. У 1240 р. із вторгненням у Київ полчищ Батия був частково пограбований і зруйнований. Відновлений у ХІV ст. і тоді ж отримав назву «Золотоверхий». У 1934 р. М. З. м. (окрім трапезної 1712 р.) було розібрано і будівельний матеріал використано на потреби радянського Києва. Частково відновлений у кінці ХХ ст.
Мінейне житіє – поширене агіографічне оповідання, що входило до складу Четьїв-Міней.
Міракль (фр., від лат. — чудо) — жанровий різновид шкільної драми, присвячений життю і чудесам святих або чудесам, здійсненим Дівою Марією. На відміну від містерії, яка інсценізувала Біблію, в М. сюжет, базуючись на житіях, тримався на чудодійному втручанні якогось святого у земні справи, що сприяло позитивному вирішенню конфлікту. Основна спрямованість М. — релігійно-дидактична: утверджувалися принципи релігійного аскетизму, покірливість визначеній на небесах долі, зображувалося винагородження доброчинностей, покарання гріха. Почав розвиватися у ХІІІ ст. у Франції. У театрі єзуїтів займав чільне місце. Українські М. представлені драмою «Олексій, чоловік Божий» (1674), що була поставлена зусиллями викладачів і студентів Києво-Могилянської академії.
Місіонерство (від лат. — посилка, доручення) — діяльність церкви по розповсюдженню власного віровчення і своєї обрядовості як всередині країни, так і за її межами.
Містерія (від гр. — таїнство, таємний релігійний обряд, прихована істина) — 1) таємні обряди стародавніх релігій, на які допускалися тільки посвячені; 2) основний жанр західноєвропейської середньовічної релігійної драми ХІІ-ХVІІ ст., жанровий різновид шкільної драми, що зародився й розвинувся з літургійної драми. Здебільшого алегоричного змісту. Найбільшого розповсюдження набув у Франції, Англії, Італії, Німеччині. Зміст М. охоплював біблійну розповідь від Сотворіння світу до Страшного суду. В основі — мотив таїнства викуплення Христом людського роду, найчастіше зображене в сценах народження Месії чи розп'яття і воскресіння Ісуса Христа. За змістом розрізняли різдвяні та великодні М. Зразками українських шкільних М. є «Слово о збуренню пекла» (І пол. XVII ст.) та «Царство Натури Людської» (1698).
Містифікація (від гр. — втаємничений і лат. — роблю) літературна — форма приховування авторства; полягає у тому, що твори одного автора приписуються іншому – реальному письменникові чи вигаданій особі або ж видаються за фольклорні твори. Від анонімного чи підписаного псевдонімом твору М. л. відрізняється тим, що з неї постає не тільки образ містифікованого автора, а й світ, що був органічним для нього у його справжніх творах. Може бути використана як засіб ведення суспільно-політичної полеміки чи літературної гри. Широкої популярності набули видані за твори шотландського фольклору «Пісні Оссіана», давнього барда, що начебто жив у ІІІ ст., а насправді написані шотландським поетом Джеймса Макферсоном (1736-1796).
Місяцеслов, Місяцеслів, Святки — богослужбова книга, що містить календар церковних свят із визначенням їх класу, а також змінні частини деяких богослужінь річного кола, дні пам'яті святих. Упорядкований за місяцями та днями року.
Міф (від гр. — переказ) — 1) фантастичні символічні уявлення стародавніх людей про світ; оповідання про поганських богів і легендарних героїв, які брали участь у створенні самого світу; 2) витвір наївної віри, духовне похідне первісного колективу людей у намаганні пояснити світ, явища, процеси, що у ньому відбуваються, принципи світобудови, людського і природного буття. За О.Потебнею, міф «лежить на дорозі» до розвитку слова у поезію.
Міфологізм (від гр. — передання, розповідь, слово, вчення) — спосіб поетичної реалізації міфу у творах оригінальної літератури.
Міфологія (від гр. — передання, розповідь, слово, вчення) — 1) система поглядів, заснована на ірраціональному сприйнятті і відображенні світу, що існує у вигляді легенд про богів, надзвичайних істот і героїв, що брали участь у створенні світу; 2) сукупність міфів певного народу, у яких в художній образній формі дається пояснення різних явищ природи або осмислення явищ культури чи релігійних обрядів.
Міфологія (від гр. — передання, розповідь, слово, вчення) українська — сукупність міфів, переказів українського народу про об'єкти живої і неживої природи, людину. Розвинулася на основі загальнослов'янської. Тематика має виразно національний колорит і художньо-образну своєрідність. Вона включає міфи про походження людини (антропогенні), про богів (теологічні), про виникнення Всесвіту (космогонічні), про загибель світу (есхатологічні).
Мозаїка (від лат. букв. — присвячена музам) — багатокольорове зображення з камінців, шматочків мармуру, скла, керамічних плиток, один із основних видів монументального мистецтва. У Київській Русі М. оздоблювали храми (Десятинна церква, Софіївський та Михайлівський собори у Києві).
Мойсей – пророк і засновник іудаїзму. Брат Аарона і Маріам, помазаник Божий, головний старозавітний прообраз Христа. За Біблією, Ягве допоміг М. вивести євреїв з єгипетського полону у Ханаан і дав йому на горі Синай скрижалі з десятьма заповідями. Вважається, що М. є автором законоустановчих книг Старого Завіту (П'ятикнижжя Мойсеєвого).
Молебник — книга, що містить тексти молебнів та вказівки щодо їх проведення.
Молитва — 1) звертання священика або віруючого до Бога, до надприродних сил з проханням про дарування блага й відведення зла. Невід'ємна частина всіх релігійних культів, обов'язковий атрибут обрядів, богослужінь, церковних свят; 2) літературний жанр, що є відгалуженням медитативної лірики.
Молитвослов — богослужбова книга, що містить витяги з інших церковно-богослужбових книг: тексти деяких богослужінь добового кола, акафісти, Місяцеслов.
Молитовник — книга, що містить тексти молитов, які використовуються поза богослужінням, а також під час деяких богослужінь добового кола. Може включати церковно-релігійні пісні, церковний календар. Призначений головним чином для мирян.
Монастир (з гр. — усамітнене житло) — 1) община монахів чи монахинь, що визнають єдині правила життя (статут). З’явилися з розвитком чернецтва; 2) комплекс богослужбових, житлових, господарчих та ін. будівель, огороджений, як правило, стіною, місце перебування чернечої общини. У часи Середньовіччя М. – головний осередок письменства.
Перша конкретна згадка про українські монастирі зустрічається в писаних памятках під 1037 р., коли князь Ярослав Мудрий заснував монастир на честь свого небесного покровителя св. Юрія та св. Ірини, святої опікунки своєї другої дружини – доньки шведського кородя Олафа Інгігерди, в хрещенні Ірини. На думку Є.Голубинського, у першій половині ХІІІ ст. на Русі було відомо до 70 монастирів. У Києві й Новгороді їх налічувалося по 17-18, у Чернігові й Галичі – по 4 й більше.
Монголо-татари — назва, яку часто вживають історики для означення тюрксько-монгольських племен, які вперше напали на Русь у 1223 р., згодом захопили її, створивши над Волгою державу Золоту Орду, під зверхністю якої перебувала значна частина України.
Монографія – науковий твір, який досліджує життя, діяльність, творчість якогось вченого чи письменника або всебічно та повно розкриває певне питання, проблему, тему.
Монолог (гр. — слово одного) — форма організації мови. Це мовна партія однієї особи, адресована іншій особі чи одночасно багатьом, акт тривалого й цілеспрямованого впливу на слухача чи читача. М. відрізняється від діалогу тим, що не вимагає відповіді на сторонні висловлювання, позамовну ситуацію. М. переважає у ліриці, у прозі відіграє другорядну роль. У драматургії у М. розкривається духовне життя персонажа, показуються складності його характеру. Він знайомить глядача з обставинами дії, які не отримали сценічного втілення, з душевним станом героїв.
Монотеїзм (гр. — єдиний бог) — єдинобожжя, релігійне вчення про єдиного персоніфікованого Бога. Протилежне політеїзму.
Монументальний стиль — стиль, властивий літературі Київської Русі ХІ-ХІІ ст. Його ознаки: економність стилістичних елементів, незначна кількість прикрас, простота синтаксису, етикетність, зосередження на змісті, чітка й проста композиція; найпоширенішими стилістичними прийомами є паралелізм, що зводиться до повторення окремих слів та імен, алітерації, порівняння та епітети. Думки часто концентруються в певну афористичну формулу, здебільшого наприкінці викладу, який є монотематичним. Властиве застосування самоповторів, самоцитування та цитування авторитетних текстів, зокрема Святого Письма.
Акад. Дмитро Лихачов визначає ряд ідеологічних аспектів М. с.: прагнення розглядати предмет з великих дистанцій – часових, просторових, ієрархічних; панорамний зір, підкреслення величі відстаней; трактування людини як мікрокосму, малого світу, чиє мале життя переходить у справжнє велике життя лише після фізичної смерті; динамізм, швидкість руху у географічному просторі; особливий інтерес до історії, культ предків; прагнення утвердити вічність, що породжує етикетність, церемоніальність.
Найвизначніші твори літератури Київської Русі, у яких наявні виразні риси М. с., — проповіді Феодосія Печерського, житійна література, літературна спадщина Володимира Мономаха, Ходіння Данила, Руської землі ігумена.
Мораліте (фр. — моральний) — жанр західноєвропейського театру ХV-ХVІІ ст., виник у Франції, потім розповсюдився в Англії, Іспанії, Голландії; повчальна алегорична драма, у якій персонажами виступали уособлення певних чеснот чи вад, що боролися за душу людини: Правда, Справедливість, Багатство і Бідність, Віра, Гріх тощо. Історичні, біблійні, міфологічні сюжети часто переплітаються з побутовими. У окремих М. наявні елементи соціальної сатири. Найбільше структуру М. збережено у драмі Георгія Кониського «Воскресіння мертвих» (1746).
Мораль (з лат. — звичаї, воля, закон) — 1) система норм і принципів поведінки людей, одна з форм суспільної свідомості; 2) повчальний висновок у байці.
Московські статті 1665 р. — міждержавна угода, підписана 11 жовтня 1665 р. гетьманом Лівобережної України Іваном Брюховецьким і козацькою старшиною та царським урядом; значно обмежував автономію України, посилював її військово-адміністративну і фінансову залежність від царського уряду, а Українська православна церква (Київська митрополія) підпорядковувалась московському патріархові.
Музи — у грецькій міфології богині ̶ покровительки поезії, мистецтва і наук, дочки Зевса і Мнемозіни. Жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас. Спочатку їх кількість була невизначена, у пізніші часи їх стало дев'ять і кожна з них сприяла певному мистецтву: Кліо — історії, Евтерпа — ліричній поезії, Талія — комедії, Мельпомена — трагедії, Терпсіхора — танцям, Ерато — любовній поезії, Полігімнія — гімнам, Уранія — астрономії, Калліопа — епічній поезії. М. супроводили Аполлона. Вперше імена дев'яти М. були названі у «Теогонії» Гесіода (VІІ ст. до н. е.).
