Завіт (з д.-євр. — угода, союз) — 1) вища форма угоди, яка укладалася між вождями прадавніх племен і обов'язково скріплювалась кров'ю, що демонструвало братерську любов і повну довіру один до одного. У надрізи, які робились для цього на руках чи обличчях («ритуальне обрізання для завіту»), потім втирали попіл чи іншу речовину, щоб слід-шрам вічно нагадував суть угоди; 2) одне з центральних понять Біблії, яке означає сакральну угоду (союз) Бога з людиною, яка бере за основу свого життя Його вчення. Перші повідомлення про таку угоду зустрічаємо вже у книзі Буття. У 6-ому та 9-ому розділах мова йде про угоду Бога з Ноєм та «кожною живою душею в кожному тілі, що воно є на землі». На знак цього Господь створює у хмарі веселку. А у 15-ому та 17-ому розділах Буття йдеться про З., який Бог укладає з Аврамом, нарікаючи його Авраамом (батьком багатьох) — прабатьком багатьох народів. Ця угода має бути скріплена кров'ю людською: «нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. … і буде Мій завіт на вашім тілі завітом вічним». Отже, цей обряд для іудеїв стає одною з перших заповідей — нормативних настанов, необхідних для виконання (перелік основних заповідей надалі отримає від Бога пророк Мойсей). А коли через людську гріховність цей З. виявився недосконалим, Господь через Ісуса Христа та його викупну жертву здійснив Новий Завіт, скріпивши його кров'ю Боголюдини. За християнськими канонами перший З. із Господом укладається через хрещення і постійно закріплюється через причастя. За дотримання умов З. Бог обіцяє людям благодать, а вони мають Його шанувати.
У деяких українських перекладах Біблії вжито термін Заповіт, який, на нашу думку, не розкриває вповні суть і значення як самої форми угоди, так і назв обох частин Біблії.
Зав'язка — елемент сюжету, подія, що закладає конфлікт; початковий епізод, момент, який визначає подальший розвиток дії художнього твору.
Загадка — жанр усної народної творчості; короткий, поданий у прихованій формі опис предмета чи явища, який вимагає відгадки. Напр., Чорненьке маленьке увесь світ поваляє (Ніч); Сивий віл випив води цілий двір (Мороз).
Використовується у народній педагогіці як засіб виховання й розвитку кмітливості. З. зображає певний предмет чи явище через інший на основі їх спорідненості, подібності, часом дуже віддаленої. Образність у З. твориться за допомогою різних тропів: метафори, метонімії, алегорії, порівняння тощо. Українські З. збирали й вивчали Микола Номис, Іван Франко, Павло Чубинський, Іван Манжура, Борис Грінченко, Іван Березовський та інші. Першими виданнями українських З. були «Малоруські та галицькі загадки» Костянтина Сементовського (1851) та «Українські приказки, прислів'я і таке інше» Миколи Номиса (1864). З. може використовуватися як розвиваючий та виховний жанр у професійній літературі, зорієнтованій на дитячу аудиторію. Напр., «Загадки і відгадки» Леоніда Глібова.
Загальні місця, топоси (гр. — місце), топіка — будь-який стійкий набір образів і мотивів, що використовується при зображенні ситуацій, які часто повторюються у певній літературній системі (за визначенням Д.Лихачова, «літературний етикет»), зокрема шаблонні форми самоприниження («топос скромності»), висловлення поваги до читача, прикінцева молитва, стійкі форми пейзажів, батальних сцен тощо.
Заголовок, назва твору — завершене речення, у якому формулюється зміст (тема, ідея, проблематика) цілого літературного твору чи його окремої частини (розділу, глави тощо). Може бути образним («Милость Божія») чи предметно-логічним («Житіє Феодосія Печерського»).
«Задонщина» — пам'ятка давньоросійської літератури; повість про перемогу великого князя Московського Дмитра Івановича і його двоюрідного брата Володимира Андрійовича Серпуховського над Мамаєм; створена у кінці ХІV – на початку ХV ст. Відомо дві редакції і шість списків «З.», більшість з них неповні. Гіпотетично довгий час автором вважали рязанського священика Софонія, який міг походити із брянських бояр. На сьогодні це твердження видається досить сумнівним. На поч. 80-х рр. ХХ ст. російський дослідник В. Суєтенко навіть висунув нову гіпотезу, вважаючи, що це може бути ім'я автора «Слова про Ігорів похід». Автор «З.» спирався на поетичний план і художньо-стилістичні прийоми «Слова про Ігорів похід», начебто зіставляючи і протиставляючи події невдалого походу Ігоря Святославича перемозі об'єднаних російських сил на Куликовому полі. На відміну від «Слова про Ігорів похід», пафос «З.» життєрадісний, мажорний; у повісті відсутні образи язичницької міфології, посилені роль і значення християнської віри. Поетичний стиль у творі поєднується з діловим канцеляристським, ширше, ніж у «Слові про Ігорів похід», використані прийоми усної народної творчості, зокрема психологічний паралелізм.
Законоустановчі книги, П'ятикнижжя Мойсеєве (у іудеїв — Тора) — перші п'ять книг Старого Завіту — Буття, Вихід, Левіт, Числа та Второзаконня, авторство яких приписується пророкові Мойсею. Основна ідея: проповідь монотеїстичної релігії. Викладаються основи іудейської віри.
Запорізька Січ — військово-політична організація українського козацтва, укріплений осередок нереєстрового Війська Запорізького Низового з дислокацією за дніпровськими порогами, його військово-адміністративний центр, що проіснував з середини ХVІ ст. до 1775 р. Утворення З. С. пов'язане з процесом формування українського козацтва і освоєння ним раніше спустошених татарами українських земель між Дніпром і Південним Бугом. Налічувалося 8 З. С., які почергово змінювали одна одну. Вважають, що перша з них була заснована Дмитром Вишневецьким у 1556 р. на о. Мала Хортиця (тепер – о. Байда). Створена для боротьби з татарами, З. С. відіграла визначну роль і в загальноєвропейській боротьбі з турецькою агресією. Національно-релігійне гноблення в Речі Посполитій перетворило З. С. у центр національно-визвольної боротьби українців під проводом Богдана Хмельницького. З середини ХVІІІ ст. почала втрачати політичне та військове значення і була знищена російськими військами за правління Катерини ІІ в 1775 р.
Заспів — елемент композиції, вступ, яким починається поетичний твір. Властивий фольклорним творам (билина, дума, історична пісня).
Заставка — невелика орнаментальна чи зображувальна (іноді сюжетна) композиція, що виділяє або прикрашає початок розділу рукописної або друкованої книги. В З. може включатися назва розділу, часто виконана рисувальним шрифтом.
Зачин — традиційний початок фольклорних творів, переважно казок та легенд: «Жили собі дід та баба», «Колись було в Києві», «Ось послухайте мою казочку» тощо. Передує експозиції і готує слухачів до сприйняття сюжетної оповіді. Іноді З. трапляється у творах професійних письменників.
Зішестя Святого Духа на Апостолів, Зіслання Святого Духа на Апостолів, П’ятдесятниця, Трійця, Зелені свята (розм.) — дванадесяте Господнє рухоме свято, яке звеличує подію сходження святого Духа на апостолів.
Зображувально-виражальні (художні) засоби — це мовні засоби, за допомогою яких створюється образність і емоційно-естетична виразність: тропи (епітети, метафори, алегорії тощо), поетичні фігури (риторичні звороти, анафори тощо) та фоніка (алітерації, асонанси тощо).
Золота Орда — татарська держава, яка виникла у ХІІІ ст. на території Середньої Азії і Східної Європи внаслідок завойовницьких походів хана Батия (столиця на р. Волга — Сарай-Бату поблизу сучасного м. Астрахань). За часів свого розквіту охоплювала Східний Сибір від р. Об, більшу частину Середньої Азії, території Східної Європи до Дніпра. На початку ХVІ ст. припинила своє існування як цілісна держава. У процесі її розпаду виділилися Астраханське ханство, Кримське ханство, Ногайська Орда, Казанське ханство, Велике князівство Московське, Сибірське ханство та Узбецьке ханство. Назва походить від назви у московських літописах ХVІ ст. як пам'ять про золоте шатро ханської орди.
Золоті ворота у Києві — головна урочиста брама давнього Києва (одна з трьох брам у земляному валу, що оточував «місто Ярослава»), збудована у 1037 р. за часів князювання Ярослава Мудрого за візантійським зразком у Константинополі (звідки і назва). Поєднували функції головного парадного в'їзду до Києва і оборонної споруди. Над склепінням проїзної частини була невелика церква Благовіщення. Під час вторгнення полчищ Батия у 1240 р. ворота були частково зруйновані, але залишалися в'їзними до середини ХVІІ ст.
