Жанр – історичне поняття, значення якого неодноразово змінювалося з античних часів. Єдиного критерію класифікації Ж. у сучасному літературознавстві немає. Термін «Ж.» вживається: 1) при визначенні літературного роду – епічний, ліричний, драматичний; 2) при визначенні змістового наповнення твору – історичний, філософський, психологічний, соціально-побутовий тощо; 3) при визначенні літературно-видової форми – оповідання, повість, новела, трактат тощо.
Спроба систематизації Ж. як літературної форми вперше здійснена ще в античні часи у «Поетиці» Аристотеля і нормативно закріплена у кінці ХVІІ ст. в трактаті Буало «Поетичне мистецтво» (1674). Йшлося про закономірну, усталену і закріплену за кожною жанровою формою сукупність зовнішніх та внутрішніх структурно-смислових ознак: загальний обсяг, композиція, співвіднесеність між частинами твору, обов'язкове смислове наповнення кожної із формотворчих складових тощо.
В давньому українському письменстві літературні приниципи жанроподілу починають функціонувати лише з ХVІІ ст. До цього часу визначення Ж. було обумовлене сферою практичного застосування пам'ятки – утилітарністю, предметом оповіді та формою побутування.
Житіє-біос — ідеалізована біографія святого, у якій розповідається про весь його життєвий шлях від народження до смерті з обов'язковою інформацією про усі прижиттєві та посмертні чудеса, пов'язані із святим. Напр., Житіє Феодосія Печерського.
Житіє святого — жанр давньої християнської літератури, біографія видатної, з точки зору церкви, особи, що написана у дусі вихваляння. Об'єкт зображення — подвиг віри, що звершується історичною особою або групою осіб (мучеників віри, церковних чи державних діячів). Найчастіше подвигом віри стає все життя святого, іноді — та його частина, яка і демонструє подвиг віри, чи об'єктом зображення стає лише один вчинок. Звідси два основні жанрові підвиди: мартирій (мучеництво) і житіє-біос — житіє, присвячене всьому життю святого від народження до смерті. Як літературний твір Ж. відрізняється від біографії культовою спрямованістю: його мета — дати взірець подвижництва для наслідування, життя і подвиги святого розглядаються як приклад для наслідування, його страждання — як знак Божественної обраності. Орієнтуючись на Святе Писання, Ж. зазвичай ставить і з християнських позицій відповідає на центральні питання людського буття. Життєписи святих включали до свого складу коротку передмову укладача, основну біографічну частину і коротку похвалу-молитву.
«Житіє преподобного Феодосія Печерського» Нестора — агіографічний твір, написаний Нестором у кінці ХІ — на початку ХІІ ст. Розповідає про життя ігумена Києво-Печерського монастиря преподобного Феодосія: народження святого, дитинство, проща, печення проскур, служіння властителю, мандрівка до Києва, прийняття постригу від прп. Никона, прихід до монастиря матері святого, наставлення на ігуменство, побудова Успенської церкви, переселення до келій, прийняття Студитського статуту, боротьба з бісами тощо, смерть, посмертні чудеса. Складається з розрізнених епізодів, об'єднаних головним героєм і автором-оповідачем; містить багатий матеріал про побут і звичаї монастиря. Є одним з перших преподобницьких житій. Має характерну тричленну композицію і засноване на усних легендах і переказах. Від візантійських житій відрізняється історизмом, патріотичним пафосом, а також відсутністю риторичності. Увійшло до Києво-Печерського патерика.
Життя твору – це історія його функціонування в літературі, в історико-літературному процесі, у суспільстві: реакція на нього письменників, критиків і читачів; оцінка твору владою; виявлення факторів сприйняття чи несприйняття твору сучасниками; вплив твору на суспільство, на творчість та долю автора; дослідження причин живучості твору, мотивів повернення твору в активний обіг наступними поколіннями тощо.
Жовтоводська битва — перша переможна битва козацько-селянського війська під проводом Богдана Хмельницького з поляками, яка відбулася під Жовтими Водами 5-6 травня 1648 р., у ході національно-визвольної війни 1648-1654 років.
Жрець — особа, що займалася відправою релігійних обрядів у язичників: здійснював жертвоприношення божеству, слідкував за вшануванням богів, доглядав за їх статуями і за священними тваринами, приймав дари від віруючих.
