Підставою для функціональної диференціації лексики укр. літ мови виступають 3 основні типи ознак: 1)сфери вживання2)співвідношення активного і пасивного словникового складу в лекс фонді3) стилістичні засади вживання слів у різних формах комунікативної діяльності.
За сферами вживання словниковий склад укр. мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.
До складу загальновживаної лексики належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Ця лексика завжди поповнюється новими словами.
На відміну від загальновживаної спеціальній лексиці властиві обмежувальні ознаки, зумовлювані функціонуванням відповідних слів:
1) у різних сферах професійної діяльності людей;
2) на територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали;
3) у мовленні груп людей, які формуються за різними ознаками соціального плану.
До діалектної лексики належать слова, вживання яких властиве територіальним діалектам української мови. Це, як правило, назви предметів домашнього вжитку, об’єкти рослинного і тваринного світу, продукти сільськогосподарського виробництва, народних промислів і ремесел, об’єктів природи, понять, пов’язаних з народними віруваннями, звичаями, обрядами, медициною, народною педагогікою, морально-етичними нормами тощо. Наприклад: дерга – груба, без оздоблення запаска; жур – кисла страва з вівсяного борошна, когут – півень.
До термінологічної лексики належать слова і словосполучення, використовувані для точного визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки: відмінок – граматична категорія імені, що виражає його синтаксичні відношення до інших слів у реченні; атом – найдрібніша частинка хімічного елемента, яка утворює з атомами того ж елемента або атомами інших елементів більш складні хімічні комплекси – молекули.
До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов’язані з їх професійною діяльністю або родом занять. Наприклад, учительська професійна лексика: «вікно», крейда, дошка, указка, зошити, журнал, табель, оцінка, таблиця, двійка, учень, клас, дзвоник тощо.
Жаргонізми – слова, вживані у мовленні групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом. Так, звичайними для спілкування у студентському середовищі є такі слова, як хвіст – академічна заборгованість (залік або іспит), плавати – відповідати на запитання, не маючи належних знань, шпора – шпаргалка, зарубіжка – зарубіжна література, пара – двійка тощо.
Арготизми – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову «таємною», незрозумілою для інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники в загальновживаній лексиці.
До активновживаних належить та частина слів сучасної української мови, зрозуміла всім мовцям.
До складу активної лексики належать не тільки загальновживані слова, а й окремі терміни, професіоналізми.
Категорію пасивної лексики становлять лексичні одиниці, які мають обмежене вживання, а саме: рідкісні реалії, історизми у широкому розумінні цього поняття, терміни, власні імена. До пасивної лексики належать також архаїзми і неологізми – два лексичні розряди, поєднані відношенням антонімії.
Історизми – це слова, вживані для позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв’язку з соціально-побутовими і суспільно-політичними змінами: гетьман, генеральний писар, побережне мито, колодне мито, шестопер (жезл у вигляді перистої булави як символ влади полковника) тощо.
У тих випадках, коли предмети, явища, дії або поняття зберігаються, а назви їх у процесі розвитку мови замінюються іншими, говорять про архаїзми (з грецької – давній): десниця – права рука, зигзиця – зозуля, воліти – бажати, вой – воїн, пребути – бути, возсіяти – засіяти, вольний – вільний, вражий – ворожий, шкло – скло.
Неологізми – нові слова.
Потреба в нових словах зумовлюється насамперед позамовними чинниками, зокрема соціальними і політичними змінами в суспільстві, розвитком науки і техніки, духовної культури тощо.
Статус неологізмів відповідні слова зберігають до того часу, поки вони не стають загальновживаними, властивими усному і писемному мовленню якнайширших кіл носіїв літературної мови. Крім загальномовних, виділяють індивідуально-авторські неологізми. Як правило, вони залишаються в межах відповідних контекстів, виступаючи важливими стилістичними засобами увиразнення мовлення.
Слово не тільки називає предмет, дію, ознаку, поняття, а й оцінює відповідне явище дійсності, сигналізує про нейтральне, підкреслено позитивне або негативне ставлення до нього з боку мовця. Отже, крім номінативної , слово виконує також оцінно-експресивну функцію, яка виражається в усному і писемному мовленні за допомогою спеціально дібраних лексичних засобів, наявних у словниковому складі і зорієнтованих на функціональні стилі української мови – розмовно-побутовий, публіцистичний, офіційно-діловий, науковий, художній. Відмінності між стилями знаходять відображення у стилістичній диференціації лексики.
Значній частині слів не властиве закріплення за яким-небудь одним стилем. Вони утворюють розряд міжстильової лексики, яка вживається в усіх функціональних стилях. Цьому розряду протиставляється стилістично забарвлена лексика, вживання якої є однією з найважливіших ознак певного стилю.
Міжстильова лексика
Стилістично нейтральна лексика кількісно переважає у словниковому складі української мови. На фоні слів, що входять до її складу, інші лексичні одиниці виявляють певні емоційні відтінки і реалізуються у якомусь конкретному функціональному стилі. Ознака нейтральності безпосередньо пов”язана із загальновживаністю. Ядро загальновживаної лексики утворюють слова, що виступають назвами:
1.Явищ природи;
2.Рослин і тварин;
3.Осіб за родинною спорідненістю;
4.Осіб за професійною або службовою приналежністю;
5.Предметів побутового середовища;
6. Ознак;
7.Дій, процесів, станів;
8.Просторових і часових характеристик;
9.Кільксних відношень;
10.Одиниць ваги;
11.Службово-граматичних елементів.
Найважливішою ознакою міжстильової лексики є те, що вона зрозуміла для кожного носія мови.
Стилістично забарвлена лексика
З огляду орієнтованості на сфери спілкування, розрізняють усне і писемне мовлення з властивим їм внутрішнім розшаруванням щодо стильових і стилістичних ознак.
Лексика усного мовлення. Основу усної форми мовлення становить розмовно-побутовий функціональний стиль. Йому властиві такі ознаки реалізації комунікативного процесу, як невимушеність, спонтанність спілкування без попередньої підготовки, чітко виявлена ситуативна зумовленість, що випливає насамперед з рольових характеристик учасників спілкування, діалогічна форма обміну інформацією. Лексичними ознаками розмовно-побутового стилю є:
1) використання слів з виразним експресивно-оцінним позитивним і негативним значенням;
2) вживання розмовних варіантів лексичних одиниць, що мають інші літературно-нормативні відповідники (заліковка, електричка, хімічка);
Лексика писемного мовлення. Писемним мовленням послуговуються офіційно-діловий, публіцистичний, науковий і художній стилі.
Лексика офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль має кілька різновидів: канцелярсько-діловий, державного управління, юридичний, дипломатичний тощо. Особливості лексики цього стилю – точність, конкретність, лаконічність, неприпустимість експресивно-оцінних нашарувань у значеннях, максимальна стандартизація, уніфікація спеціальної термінології. Офіційно-ділова лексика вживається в різного типу ділових паперах, законах, постановах, розпорядженнях, кодексах, договорах, угодах, нотах.
Лексика публіцистичного стилю. На відміну від інформативних інформаційно-ділового і наукового (функція повідомлення)публіцистичний стиль розрахований на здійснення впливу, чому підпорядковується політична загостреність, підкреслене ідеологічне спрямування текстів. Публіцистична лексика за своїм складом дуже різнопланова. У ній представлені:
а) слова на позначення суспільно-політичних явищ (гуманізм, демонстрація, свобода);
б) одиниці урочисто-піднесеного звучання (доблесть, героїзм, дерзання, злодіяння, трибун, жертовність);
в) слова викривальної семантики (людолови, інквізитор, загарбник, запроданець, мракобіс).
Лексика наукового стилю. Даний стиль виконує інформативну функцію, основу якої становить диференційована різногалузева термінологія, виділяється загальнонаукова абстрактна лексика. Термінологічна лексика окремих галузей знання об'єднується у відносно замкнені лексичні підсистеми, до яких ставляться вимоги однозначності, дефінітивності, відсутності експресивно-оцінних нашарувань.
Лексика художнього стилю. Вона вбирає всі елементи названих стилів, характеризується вживанням слів у прямому і переносному значенні, використанням всіх засобів виразності – лексичних, синтаксичних, фразеологічних.
Поділ лексики сучасної української літературної мови за приналежністю до окремих функціональних стилів досить умовний, бо і самі стилі не є непорушними, а взаємодіють і взаємопроникають.
