До характерних ознак української мови належить чергування ІеІ: ІоІ після шиплячих приголосних та Ijl. Перехід ІеІ (як етимо логічного, так і секундарного) в ІоІ відбувався, якщо в наступному складі виступала голосна фонема заднього ряду, що не пом'якшува ла попереднього приголосного і справляла міжскладовий асиміля тивний вплив на ІеІ (д.-р. жена — укр. жона, д.-р. пыиено — укр. пшоно, д.-р. его — укр. jozo). Якщо ж у наступному складі була голосна фонема переднього ряду, що пом'якшувала попередній при голосний і не створювала умов для асимілятивного впливу на ІеІ, то згаданий фонетичний процес не відбувався (д.-р. женити — укр. женити, д.-р пьшеница— укр. пшениця). Відповідно до пер шої умови ІоІ виступає після шиплячих та Ijl у таких словах, як чоловік, чота, шолудивий, шостий, шорсткий, щока, щогла, жолоб, чотири, жолудь, жорна, прожогом, йому тощо. Дією другої умо ви пояснюється збереження ІеІ в таких випадках: четвертий, шес ти, чепіга, черево, череда, через, черемха, череп, чемний, чересло, честь, шелест, шерсть, щелепа, щеміти, щетина, джерело тощо. Розглядане чергування в сучасній українській мові представ лене у випадках на зразок шести — шостий, женити — жонатий, пшениця — пшоно, четвертий — чотири, вечеря — вечора тощо. У чергуванні ІеІ: ІоІ після шиплячих та Ijl спостерігаються іс тотні відхилення від первісних умов його становлення, які, однак, у переважній більшості випадків мають системний характер, зу мовлюваний насамперед фонетичним вирівнюванням окремих мор фем (кореневих, суфіксальних, закінчень) за аналогією. Систем ний характер згаданого вирівнювання підтверджують такі його конкретні вияви:
1) в іменникових кореневих морфемах під впли вом більшості форм, у яких був закономірним перехід ІеІ в ІоІ, закріпилося Іоľ. жорно — у жорні, чоло — на чолі, бджола — бджолі;
2) у дієслівних кореневих морфемах зберігається ІеІ не залежно від характеру голосної фонеми у наступному складі: че ше, щезне, жене — чешу, щезну, жену, а також: чесати, щезнути; у тих же випадках, коли дієслова є похідними від основ із за кономірним ІоІ або ІеІ, відповідна фонема зберігається незалежно від характеру голосного в наступному складі: чорний — чорнило, чорніти; щепа — щепити, причепити — причепа;
3) фонетичний варіант іменникового суфікса -осУ- (більшості, меншості) сформу вався за аналогією до тих випадків, коли він виступає після інших приголосних (радості, молодості); 4) прикметникові закінчення з первісним ІеІ після шиплячих (свіжої, блискучої) уніфікувалися під впливом форм типу молодої, доброї; 5) фонема ІеІ послідовно зберігається у дієприкметникових та прикметникових суфіксах -єн-, -енн-, -езн- (кручений, страшенний, величезний) за аналогі єю до тих випадків, коли відповідні морфеми виступають після ін ших приголосних (плетений, незбагненний, довжелезний); подвій ною мотивацією пояснюється збереження ІеІ у прикметниковому суфіксі -ев- (грушевий, смушевий, рожевий, але крайовий, гайо вий, ключовий) — наголошеною позицією ІеІ, а також підтримкою з боку прикметників типу жолудевий, січневий, галузевий тощо. Поза поясненням на фунті відхилень системного характеру залишаються окремі випадки вияву незакономірного ІеІ, а саме: чепурний, чепурити, шепіт (прасл. šъръí), жебоніти, Kujeea, Те- mijeea, щедрий, черствий, почет, чекати, пащека, пащекувати.
