В українській мові 32 приголосні звуки, які характеризуються і класифікуються за такими ознаками:
1) за участю голосу й шуму в їх творенні; 2) за місцем творення; 3) за способом творення; 4) за наявністю або відсутністю м’якості.
Класифікація приголосних за участю голосу та шуму
За участю голосу й шуму в утворенні приголосних, тобто за роботою голосових зв’язок, приголосні поділяються на сонорні і шумні, а шумні в свою чергу на дзвінкі і глухі.
Сонорні – звуки, в яких голос переважає над шумом, їх 9: [в][й][р][р′][м][н][н′][л][л′].
Дзвінкі – звуки, в яких шум переважає над голосом, їх 11: [б][д][д′][з][з′][дз][дз′][ж][дж][Ґ][г].
Глухі – звуки, які складаються тільки з шуму, а голос в їх творенні взагалі відсутній, глухих звуків в українській мові 12 : [п][т][т′][с][с′] [ц] [ц′] [ш] [ч][к] [х] [ф].
Дзвінкі і глухі приголосні становлять пари:
[б] - [п];
[д] - [т];
[д′] - [т′];
[з] - [с];
[з′] - [с′];
[дз] - [ц];
[дз′] - [ц′];
[ж] - [ш];
[дж] - [ч];
[ґ] - [к];
[г] - [х].
Але! Звук [ф] не має парного дзвінкого звука, тому що звук [ф] не український, а запозичений з грецької мови.
Крім того, за характерним шумом серед приголосних виділяють:
1) шиплячі [ж], [ш], [ч], [дж];
2) свистячі [з], [с], [ц], [дз], [дз′].
Вимова та правопис дзвінких та глухих приголосних
Дзвінкі і глухі приголосні, взаємодіючи у мовному потоці, можуть уподібнюватися один одному, що відображається у вимові (орфоепічні правила) та може передаватися на письмі (орфографічні правила).
1. Вимова та правопис дзвінких приголосних
Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко — і в кінці слова, і перед глухими приголосними, а на письмі передаються відповідними буквами: гриб, мороз, пляж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, могти, міг, домігся.
Звук [г] у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр і похідних від них словах вимовляється як [х], але на письмі це не передається. Написання букви г у цих словах перевіряємо за допомогою таких слів: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь, де г потрапляє у позицію між голосними звуками.
У префіксах роз-, без- завжди пишеться буква з: розпорядження, розсилка, розцінка, розсада, розсіл, безпека, безсилля, хоча у швидкому темпі мовлення звук [з] частково оглушується і наближається у вимові до звука [с]: [розспиетáти];
У словах натхненний, натхнення пишеться і вимовляється т, хоча у спільнокореневих словах вживається д: дихати, надихати.
Звук [з] у морфологічній позиції префікса перед наступним глухим приголосним вимовляється як [с]: [сшúти], [счиенúти], проте на письмі с вживається тільки перед к, ф, п, т, х : скасувати, сформувати, спорядити, схвалити, стислий, а в інших позиціях пишеться з зшити, зсипати, зцілити.
2. Вимова та правопис глухих приголосних
Глухі приголосні у позиції перед дзвінкими уподібнюються у вимові до парних їм дзвінких, але це не відображається на письмі: [бород′бá] – боротьба, [молод′бá] – молотьба, [л′іджбá] – лічба, [воґзáл] – вокзал. Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день.
Класифікація приголосних за місцем творення
За місцем творення, за активним мовним органом, що бере участь в утворенні звука, приголосні поділяються на губні, язикові (передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові), глоткові, або фарингальні.
Губні приголосні творяться в результаті зближення нижньої губи з верхньою або верхніми зубами, їх є 5: ''[б][п][в][м][ф].
Передньоязикові приголосні творяться в результаті зближення передньої частини язика із зубами або переднім піднебінням, таких приголосних в українській мові 22: [д][д′][т][т′][з][з′] [дз][дз′][ц][ц′][ж] [ш][дж][ч][р][р′][л][л′][н][н′].
Середньоязикові приголосні творяться в результаті зближення середньої частини язика з середнім піднебінням, такий приголосний в українській мові 1 - [j].
Задньоязикові приголосні творяться в результаті зближення задньої частини язика із заднім піднебінням, їх в українській мові 3: [ґ][к][х].
Глоткові (фарингальні) приголосні творяться в результаті зближення кореня язика із задньою стінкою глотки, в українській мові 1 глотковий приголосний - [г].
Класифікація приголосних за способом творення
За способом творення шуму, тобто за характером перепони, утворюваної на шляху видихуваного струменя повітря, приголосні поділяються на зімкнені, щілинні, зімкнено-щілинні (африкати) і дрижачі.
Зімкнені приголосні творяться при щільному зімкненні (дотику) мовних органів, яке розривається видихуваним струменем повітря. Зімкнені приголосні поділяються на:
ротові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот, таких приголосних 8: [б][п][д][д′] [т][т′][Ґ][к];носові приголосні, при творенні яких після розірвання зімкнення струмінь повітря виходить через рот і через ніс, таких приголосних в українській мові 3: [м][н][н′].
Щілинні приголосні творяться при зближенні мовних органів до вузької щілини, таких приголосних в українській мові 13: [в][ф][з][з′][с][с′][ж][ш] [j][г][х][л][л′].
Зімкнено-щілинні приголосні (африкати) – це приголосні, при утворенні яких мовні органи утворюють зімкнення, яке не проривається, а переходить у коротку щілину, їх 6: [ч][ц][ц′][дз][дз′][дж].
Дрижачі приголосні творяться в результаті вібрування кінчика язика до переднього піднебіння, таких приголосних 2: [р][р′].
Класифікація приголосних за твердістю/м’якістю
За наявністю або відсутністю пом’якшення (палаталізації) приголосні поділяються на м’які та тверді. Термін палаталізація пояснюється артикуляцією цих приголосних, оскільки пом’якшення виникає внаслідок додаткового підняття середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння (лат. рalatum – тверде піднебіння).
Тверді приголосні (24)[б] [п] [в] [м] [ф] [ж] [ч] [ш] [дж] [ґ] [к] [х] [г] можуть бути напівпом’якшеними: [б’] [п’] [в’] [м’] [ф’] [ж’] [ч’] [ш’] [дж’] [ґ’] [к’] [х’] [г’]
Тверді приголосні [д] [т] [з] [с] [ц] [дз] [н] [р] [л]утворюють пари за твердістю / м’якістю
М'які приголосні (8) [д′] [т′] [з′] [с′] [ц′] [дз′] [н′] [р′] [л΄] утворюють пари за твердістю / м’якістю
М'який приголосний [j] не має парного твердого
Увага! Після твердих приголосних, що не мають парних м'яких - [б], [п], [в], [м], [ф], [ж],[ч], [ш], [дж], [ґ], [к],[х], [г], не пишеться м'який знак.
Вимова м'яких приголосних
М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише приголосні [д′], [дз′], [т′], [з′], [с′], [ц′], [л′], [н′], [j]: [кáжут′], [колúс′], [дéн′], [блúз′ко], [jунáц′кий], [под′áка], [jáшчик].
Але!перед голосним [и] приголосні завжди тверді [дим], [тин].
Приголосний [р′] буває м'яким тільки перед голосним: ряд [р'ад], крюк [кр'ук], ларьок [лар'óк].
Приголосні [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [ж’], [ч’], [ш’], [дж’], [Ґ’], [к’], [х’], [г’] бувають лише пом'якшеними частіше — перед [і], рідше — перед іншими голосними: вітер [в’íтер], білий [б’íлий], гірський [г’ірс' кúй], щільно [шч’íл′но] збіжжя [з′б’íж’:а], піддашшя [п’іддáш’:а], бюро [б’урó].
Приголосні [з′], [с′], [дз′], [ц′] перед м'якими й пом'якшеними приголосними переважно вимовляються м'яко: кузня [кýз'н'а], свято [с'в'áто], цвях [ц'в'ах], спів [с'п'ів].
До фонологічної системи української мови входить 32 приголосні фонеми. Кожна
фонема у потоці мовлення реалізується у своєму головному вияві або в одному із
варіантів. Так, фонеми /в/, /б/, /п/, /м/, /ф/ перед /і/, а також перед голосними /а/, /у/
(здебільшого у словах іншомовного походження) реалізуються у напівпом’якшених
звуках: [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], які є комбінаторними алофонами відповідних фонем:
[в’]ітер, [м’]істо, [б’]ійка, [п’]ір’я, [ф’]ільм, а також [б’у]ро, [п’у]ре, [б’а]зь.
Фонеми /в/, /j/ реалізуються у своєму головному вияві, якщо після них вимовляється
голосний звук: [jо]сип, ра[jо]н; [во]да, [ва]гон.
Фонеми /в/, /j/ можуть реалізуватися у нескладотворчих голосних [ў], [ĭ] у таких
випадках:
1)на початку слова перед приголосним:
[ўч]ора, [ўр]анці, [ĭт]и;
2)в середині слова перед приголосним:
во[ўк], шо[ўк], бі[ĭк]а, лі[ĭка];
3)в кінці слова після голосного:
га[ĭ], бі[ĭ], зна[ў],крича[ў], ле[ў];
4)якщо /в/, /j/ є прийменниками, що вживаються перед словами, що розпочинаються
приголосним звуком:
міста [ĭ] села; батько [ĭ] син; [ў]нашому дворі; [ў] сестри.
Фонеми /р, р´, л, л´, н´, дз´, ц´/ реалізуються лише у своєму головному вияві: [р]иба, [р´]адок, [л]ис, [л´]іс, ди[н´]а, [дз´]об, [ц´]іна.
Фонеми /дз, ц/ можуть виявлятися у комбінаторних варіантах [дз´], [ц´], якщо влни вимовляються перед напівм’якими приголосними: [дз’в’]ін, [ц’в’]ах.
Фонеми /ґ, х, дж/ реалізуються у звуках [ґ], [х], [дж], якщо вживаються перед
голосними, крім [і], або перед іншими приголосними: [хр´]ін, [ґа]нок, [дж]ем,
[джм’]іль.
У позиції перед [і] вони функціонують у комбінаторних варіантах –
напівпом’якшених звуках (крім /ґ/): [х’]іба, [х’]імія, (/дж/ перед /і/ вживається рідко):
Джібуті (власна назва), б[дж’]ілка.
Фонема [к] реалізується у трьох звуках:
1)[к] – інваріант фонеми: [к]онтур, [к]лей, [к]літка, ма[к].
2)[к’] – комбінаторний алофон реалізується перед [і], рідко перед у, а (орф. ю, я):
[к’]ілограм, [к’]юре, [к’]ярúз.
3)[ґ] перед дзвінкими приголосними: во[ґз]ал, ане[ґд]от, я[ґб]и.
Фонема /г/ у своєму головному вияві вживається перед голосними [а, о, у, е, и]:
[га]зета, [го]лова, [гú]ря; перед приголосними: [гр´]ім, [гв]инт, [гл]отка та в кінці слова: бо[г].
Фонема /г/ може реалізуватися у двох варіантах:
1)[г’] – комбінативний алофон фонеми (перед [і]): [г’]іркий, [г’]ітара, [г’]ість;
2)[х] – комбінаторний алофон перед глухими [к], [т]: ле[х]ко, во[х]ко, ні[х]ті,
кі[х]ті.
Фонема /ж/ реалізується у звуках:
1)[ж] перед голосними, крім [і]: [ж]аба, [ж]ивопис, [ж]етон, перед іншими
приголосними: [жн]ива, кни[жк]а, [жм]еня; в кінці слів: ні[ж], рі[ж].
2)[ж’] перед [і]: [ж’]інка і похідні від нього.
3)[з´] перед [ц´] і [с´]: у кни[з´ц´]і, зва[з´с´]а.
4)[ж’:] я, подоро[ж’:]ю, Запорі[ж’:]я.
Звуки [ж’],[з´], [ж’:] є комбінаторними алофонами /ж/.
Фонема /ш/ може виявлятися у таких варіантах:
1)[ш’] перед [і]: [ш’]ість, гро[ш’]і;
2)[ш’:] перед а, у (орфогр. я, ю): узви[ш’:]а, гуа[ш’]у;
3)[с´] перед [с´], [ц´]: умиває[с´]ся, до[с´]ці.
Фонема /ч/ може реалізуватися, крім головного вияву, в таких варіантах:
1)[ч’] перед [і]: [ч’і]пляти, клю[ч’і];
2)[ч’:] між голосними: ні[ч’у], кло[ч’]а];
3)[ц´] перед [с´] і [ц´]: у рі[ц´ц´]і, не моро[ц´с´]я;
4)[дж] перед дзвінким приголосним [б]: лі[дж]ба.
Фонема /д/ може виявлятися у таких комбінаторних варіантах:
1)[д´] перед м’якими приголосними: [д´н´]і, [д´н]ями, [д´л´]я
2) [дж] перед [ж], [ч], [ш], [дж]: пі[джж]ивляти.
Фонема /д´/ реалізується лише у звукові [д´]: [д´]я[д´]ко, [д´]ірка. Факультативним
виявом фонеми /д´/ може бути [дж]: бу[дж] же (будь же).
Фонема /т/ має такі варіанти:
1)[т´] перед [н´] та [л´]: жи[т´н´]ій,
2)[ч] перед [ч], [ш]: Вітчизна→[чч]; коротший→ [чш]
3)[ц] перед [ц´] і [с´]: солдатський [ц´]; митці [ц´ц´]
4)[ц´] перед [ц´] і [с´]: солдатський [ц´]; митці [ц´ц´]
5)[д] перед ж: отже – [дж].
Фонема /т´/ виступає у варіантах:
1)[д´] перед дзвінким [б]: боро[д´б]а;
2)[ц´] перед глухим [с´]: труди[ц´]ся.
Фонема /з/ може реалізуватися у таких варіантах:
1)[з´] перед пом’якшеними приголосними [з´л´і]сть, [з´д´]ірний, [з´р´]ілий;
2)[с´] перед глухими м’якими приголосними: [с´ц´]ідити, з-під [с´п’]ід
[с] перед глухими твердими приголосними, наприклад: з хати.
3)[ж] перед [ж, ч, ш, дж]: [ж]жувати, ро[ж]чин, ро[ж]щілина, [ж] джемом.
4)[ш] перед [ш] і [ч], коли прийменник (префікс з поєднується з початковим
кореневим [ш] або [ч]): [ш]шити (зшити), [ш]чісувати (зчісувати).
Фонема /з´/, крім головного вияву, може мати факультативний варіант [ж] скрізь жив [скр´іж жиў].
Фонема /с/ має такі варіанти:
1)[с´] перед м’якими приголосними: [с´л´]ози, [с´в’]ітло, [с´п’]ілий.
2)[ш] перед [ш]: вирі[ш]ши (вирісши).
Фонема /с´/ має такі варіанти:
1)[з´] перед дзвінкими приголосними: косьба [коз´ба], просьба [проз´ба].
2)[ш] перед шиплячими – факультативний вияв: ось чашка [ошчàшка], ось шапка
[ошшàпка].
Подовження - явище, притаманне українськiй мовi (на вiдмiну вiд багатьох iнших).
Подовжуються приголоснi д, т, з, с, ц, л, н, ж, ч, ш, якщо вони стоять у позицiї мiж голосними:
В iменниках середнього роду: знаряддя, знання.
Але в назвах малих iстот подовження немає.
Наприклад: гусеня, каченя, теля.
В орудному вiдмiнку однини iменникiв жiночого роду III вiдмiни перед -ю:
сiль - сiллю, зустрiч – зустрiччю.У прислiвниках перед я, ю:
зрання, навмання, спросоння, попiдвiконню, попiдтинню.
У словах Iлля, рiлля, стаття, суддя.
У дiєсловах ллю, ллєш, ллється тощо.
