Фонологія – це розділ мовознавства, що вивчає фонеми та їх функції у системі мови. Предметом фонології є дослідження функціонального призначення звуків укр. мови у процесі мовлення. Завдання фонології полягає у
1) класифікації та описі фонем укр. мови, які на кожному історичному етапі становлять кількісно обмежену, системно організовану групу одиниць;
2) дослідження історичних змін фонологічної системи;
3) виявлення ознак фонем, їх опис.
Фонема – це мінімальна одиниця мови, що служить для утворення і розрізнення значущих одиниць мови (морфем і слів). Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звук.
Функції фонем:
- конститутивна – фонема є будівельним матеріалом для слів та морфем |вітер| - 5 фонем є будівельним матеріалом для цього слова;
- сигніфікативна або розрізнювальна – полягає в тому, що фонема виступає як одиниця розрізнення слів і морфем: гай, чай, май, рай, пай, дай мають тотожний фонемний склад (3 фонеми), розрізнення їх ґрунтується лише на розрізненні початкової фонеми;
- ідентифікаційна або ототожнення – полягає в тому, що фонема вичленовуючись з мовного потоку дає змогу мовцеві розпізнавати і розрізняти окремі слова та морфеми: |з| - [з] : з лісу [з л’ісу], [с]: з поля [спол’а], [ж]: з жита [ж:ита]. Фонема |з| об’єднує в один звуковий тип три звукові варіанти [з] [с] [ж] за допомогою яких вона реалізується в мовленні.
Диференційні ознаки фонеми – це ознаки за якими розрізняють значення слів чи морфем. Наприклад
- ознака за місцем творення: бар – дар
- ознака за способом творення: джміль – хміль
- твердість/м’якість: синь - син
В одному звуковому типові об’єднуються інваріант фонеми і її варіанти або алофони. Інваріант – це абстрактне поняття, що позначає матеріальне узагальнення суттєвих для фонеми ознак. Наприклад: інваріантом фонеми |д| є така одиниця, що є приголосною передньоязиковою, шумною, дзвінкою, проривною, твердою, неносовою. Конкретна реалізація фонеми у мовленні називається алофоном. Розрізняють позиційні, комбінаторні та факультативні алофони.
Позиційними алофонами наз. алофони, зумовлювані певним фіксованим місцем фонеми у слові – початку, кінцем, серединою, перебування/не перебування під наголосом. Наприклад: фонеми |и|, |е| під наголосом реалізуються звуками [е], [и], поза наголосом ці фонеми реалізуються алофонами [еи] - [wеисна], [ие] - [ожиеwajeи].
Комбінаторні алофони зумовлені характером сусідніх фонем. Наприклад: постійно тверді приголосні в сполученні з наступним і піддаючись додатковому пом’якшенню реалізуються у напівпом’якшених комбінаторних варіантах: підвечірок [п’ідwеич’іроок] ([п] - [п’]).
Комбінаторним варіантом фонем є алофон [ро] перед наступним о (огублена/акомодована) фонема.
Факультативні – це закономірні варіативності алофонів деяких фонем, що виникають внаслідок різних причин: 1) наявність різних стилів вимови, 2)впливу діалектного оточення тощо. [меине], [миене]
Принципом Московської фонологічної школи є використання морфологічного критерію при визначенні фонемного складу мови і варіантного ряду звуків, що виступають реалізаціями однієї і тієї самої фонеми.
Ленінградська фонологічна школа ґрунтується на фонетичному принципові, за яким кожна фонема має чітко закріплену кількість алофонів.
