Літературна мова – це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці.
Основні ознаки літературної мови:
- її над діалектний характер (полягає в тому що літ. мова використовується як засіб спілкування без будь-яких просторових обмежень і об’єднує усіх носіїв незалежно від їхньої діалектної приналежності)
- поліфункціональність (функціонування мови в усіх сферах комунікативної практики суспільства, до яких належать органи державного й різного ступенів і місцевого управління, законодавства, заклади освіти всіх рівнів, заклади культури, науки, мистецтва, художня література і тд.)
- стабільні літературні норми в граматиці, лексиці, вимові (однією з першорядних ознак літературної мови є наявність норм, закріплених у практиці зразкового використання мовних варіантів, які найкраще і найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль). Розрізняють різні типи норм: орфоепічні, орфографічні, лексичні, словотвірні, граматичні, стилістичні, пунктуаційні.
- Функціонально стильова розгалуженість (полягає в тому, що літературна мова характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, як сприяють розвиткові мовно виражальних засобів і шліфування стилістичних норм.
ПИСЕМНА МОВА — мова, зафіксована на папері чи ін. поверхні за допомогою усталеної системи графічних знаків, сприйманих зором, розташованих у певній лінійній послідовності і співвіднесених з одиницями реального, звукового мовлення. Суттєвою особливістю П. м. є відтворюваність, властивість бути перенесеною у просторі й збереженою у часі. Це зумовлює поширеність її у різних сферах комунікації. Для багатьох галузей мовної практики П. м. є пріоритетною формою (художня, мемуарна і наукова л-ра, офіц. і приватне листування, юрид. акти, окр. жанри ділової мови — резолюції, накази тощо). Деякі тексти ділового характеру існують, напр., тільки в писем. формі (протоколи, акти, заяви, посвідчення, довіреності, розписки, квитанції, накладні).
УСНА МОВА — мова, втілена у звуках, сприймана на слух. Є такі сфери мовної діяльності, які забезпечуються тільки усною формою: тер. діалекти, розмовна літ. мова, фольклор, деякі жанри офіц. мови монол. характеру — судові промови, коментарі теле- і радіожурналістів з місць подій, розповіді екскурсоводів у залах музеїв та ін. Сфера функціонування усної літ. мови значно розширилася з розвитком тех. засобів масової комунікації — телебачення і радіо.
ДІАЛЕКТ — 1. Територіальний Д. — різновид нац. мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, істор.-культур, традицій, самосвідомості. Д. територіальний ототожнюють з говором.
2. Соціальний Д. — відгалуження загальнонар. мови, уживане в середовищі окр. соціальних, професійних, вікових та ін. груп населення.
Характеризується специф. особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лекс. та фразеол. засобів (у грамат. структурі такі особливості не спостерігаються).
Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні й групові жаргони, арго, різновиди таємних засобів спілкування.
Явища диференціації мови з ширшою соціальною базою характеризуються як просторіччя та сленг.
