Прикметники ст.сл мови за будовою могли виступати у двох формах: короткій та повній. Наявність двох форм прикметників у минулому була характерною ознакою усіх словянських мов, проте згодом зах сл мови практично повністю втратили короткі форми, у сх сл мовах вони вживаються обмежено, і лише у південнословянських мовах і нині вживають короткі та повні прикметники.Короткі(іменні, неозначені, нечленні) прикметники давніші за походженням і безпосередньо повязані з виділенням цієї групи слів з індоєвропейського класу імен. У реченні вони могли виконувати як предикативну функцію, так і
атрибутивну. У ролі означення короткі прикметники найчастіше стояли перед означуваним словом, вказуючи на ознаку чи властивість без додаткової характеризації. Поступово у цій функції їх витіснили повні прикметники , і вони стали вживатися переважно у предикативній функції, тобто виступали іменною частиною іменного складеного присудка. Спільність походження з іменниками у цих прикметниках виявляється в однакових відмінкових парадигмах: прикметники чоловічого та середнього родів змнюються за зразком іменників -*o ,-*jo основ , а прикметники жіночого роду –за зразком -*а,-ja основ.Короткі прикметники мали родові розрізнення , які передавалися різними закінченнями.
Чол.-ъ, -ь; Жін.-а, -я; Сер.-о, -є. У відмінюванні їх розрізняють твердий та мякий варіанти.
Клична форма коротких прикметників замінюється формою називного відм одн, але у прикметників чоловічого роду і субстантивованих прикметників зустрічаються клична форма на –є.
