Іменник - самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у граматичних категоріях роду, числа й відмінка. Основними граматичними категоріями, які функціонували в системі іменників, були категорії роду, числа та відмінка. Категорія роду була найзагальнішою граматичною категорією і виявлялася у групуванні іменників за чоловічим, жіночим та середнім родами. Виділення родів випливає з протиставлення природної чоловічої та жіночої статі живих істот: отьць — м а т ь ; сынъ — дъшти; женихъ — невестА.
Середній рід не має ознак статі і означає недорослих істот або неживі предмети, маючи винятково граматичне значення: т є л юс малий , о с ь л юс малий , море, село, и м юс малий .
Іменники чоловічого роду мали у називному відмінку однини закінчення;
— ъ: столъ, рабъ, члов ять к;
— ь: отьць, конь, дьнь;
— а : слоугА, вокводА, ю н о ш а ;
— и:Балии, сокачии;
— ы; КАМы, пламы.
Іменники жіночого роду мали у називному відмінку однини закінчення:
— а : в о д а , ж є н а , сєстра;
— jа: з є м л jа , с т р о у jа ;
— ь : к о с т ь , п ять с н ь , н о ш т ь ;
— ы : Л Ю Б Ы , с в є к р ы , с м о к ы ;
— и ; мати, Д Ъ Ш ТИ.
Іменники середнього роду у називному відмінку однини мали закінчення:
— о: с е л о , в и н о , с л о в о ;
— є: морє, поле, лице;
— а: ЗНАМА, ПЛєм юс малий, КОЗЬЛюс малий.
Система чисел об'єднувала однину, множину та двоїну, які мали власні закінчення:
чол. жін, сер.
одн. СТОЛ-Ъ, жен-А, сєл-о;
мн. СТОЛ-И, ЖЄН-ЬІ, с є л - а ;
дв. СТОЛ-А, ЖЄН-ять, сєл-ять.
Відмінюванням іменників називається змінювання їх за числами та відмінками. Окремі групи іменників характеризуються різними відмінковими закінченнями, тому групування іменників за однаковими закінченнями визначає типи відмін. Поділ за відмінами або за іменними основами склався ще в індоєвропейську
епоху і визначався суфіксом, на який закінчувалася іменна основа. Якщо цей суфікс складався лише з голосного, то така основа називається основою на голосний; якщо ж до суфікса входив ще й приголосний — основою на приголосний. Приголосний перед кінцевим голосним міг бути твердим або м'яким, тому окремі основи розмежовувалися на два варіанти відмінювання: твердий та м'який. На час створення найдавніших слов'янський пам'яток індоєвропейські іменні основи вже повністю змінилися, але давнє групування традиційно зберігалося.
