Побудова складів за принципом висхідної звучності була несумісною з функціонуванням дифтонгів, успадкованих з праіндоєвропейської мови. Ці дифтонги складалися з більш звучного першого складового елемента і менш звучного нескладового другого. Як складові виступали *о, *е, як нескладові — *і, *и. Перебудова складів за принципом висхідної звучності передбачала ліквідацію дифтонгів як фонетичних єдностей. Якщо у позиції перед наступним голосним дифтонг просто розривався і нескладовий елемент відходив до наступного складу, відкриваючи попередній, то перед приголосним і в кінці слова дифтонги монофтонгізувалися, тобто перетворилися на один звук. Цей процес проходив у кілька етапів: на першому зникла різниця між довгими та короткими голосними, потім голосні *а та *о злилися, а складові частини дифтонга шляхом взаємної асиміляції перетворилися на один звук
лит.kaina— ст-сл. ц ять на; нім, Kaiser — ст-сл. ц ять сарь;
гр. cheima — ст-сл. ЗИМА; лит. kreivas — ст-сл. кривь;
лит. ausis — ст-сл. оухо; лат. taurus — ст-ст. тоуръ:
нім. Leute — ст-сл. люди jє; лит. liaupse — ст-сл. лювъ
