Мико́ла Іва́нович Костома́ров (16) травня 1817, с. Юрасівка, Острогозький повіт, Воронезька губернія, Російська імперія — (19) квітня 1885, Петербург, Російська імперія) — видатний український історик, етнограф, прозаїк, поет-романтик, мислитель, громадський діяч, етнопсихолог.
Член-редактор Петербурзької археологічної комісії (1860—1885), член Історичного товариства імені Нестора-Літописця, член Московського археологічного товариства, член-кореспондент Петербурзької АН.
Був співзасновником та активним учасником слов'янофільсько-українського київського об'єднання «Кирило-Мефодіївське братство».
У 1847 році за участь в українофільському братстві Костомарова арештовують та перевозять з Києва до Петербурга, де він і провів решту свого життя.
1848 року, відбувши рік у Петропавловській фортеці, Костомаров був засланий у Саратов, працював у Саратовському статистичному комітеті.
У 1856 маніфест царя Олександра II звільнив Костомарова від поліцейського нагляду.
