Левко́ Іва́нович Боровико́вський (22 лютого 1806 - с. Мелюшки Хорольський повіт на Полтавщині — 26 грудня 1889, там само) — український поет, фольклорист, етнограф. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики та ритміки.
1822–1826 рр. - навчався у Полтавській гімназії, де зацікавився літературою під впливом свого учителя словесності І. Г. Буткова.
1828-го року в журналі «Вѣстникъ Европы» з'являється перший твір Левка Боровиковського патріотична поема-билина «Пиръ Владиміра Великаго», написана білим віршем. Десь у цей же час поет пише ще одну баладу — «Смерть Пушкаря», змальовуючи в ній воєнні подвиги хороброго лицаря, котрий мужньо б'ється з татарами та ляхами.
1831 - Срезневський, готуючись видати альманах творів українських письменників "Український альманах", запросив Боровиковського виступити в ньому. Левко Іванович посилає йому 7 своїх творів, з яких було опубліковано лише один — баладу «Козак», яку високо оцінив Євген Гребінка.
1841 року Євген Гребінка видав у Петербурзі альманах «Ластівка», де поряд з творами Т. Шевченка, І. Котляревського, В. Забіли та інших поетів було вміщено й твори Л. Боровиковського — поезії «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Вивідка», «Зимній вечір», одинадцять байок і прибаюток, понад сто прислів'їв і загадок.
1852 року в Києві вийшла друком збірка Л. Боровиковського «Байки й прибаютки». Боровиковський недарма назвав ці твори байками і прибаютками. Це два хоч і близькі, але різні жанри. Якщо байка — переважно сатирична, викривальна література, то прибаютка, приповідка стоять ближче до гумору.