Суспільство як складна саморегульована система включає ряд підсистем: економічну, політичну, соціальну і духовну.
Політична система суспільства тісно пов’язана з політикою як особливою формою діяльності людей.
Політика –це особлива форма діяльності, яка виявляється в прагненні участі у владі або до виявленні впливу на владу і її розподіл.
Політична система – це сукупність установ і організацій, які так чи інакше пов’язані із здійсненням влади(держава, політичні партії, громадські організації та ін.), а також норми і політичні традиції, що об’єднують зазначені установи і організації в систему і забезпечують її функціонування. Політична система суспільства виражає і забезпечує політичне життя даної країни.
Політична система бере участь у розв’язанні таких загально – соціальних завдань як інтеграція суспільства, розподіл матеріальних і духовних цінностей, монополія на державний примус у масштабах всього суспільства, використання всього спеціального апарату, має монополію на здійснення влади.
Структуру політичної системи суспільства складають такі елементи: політичні відносини між суб’єктами політичного життя(громадянами, держава, партії, нація, громадські організації). Політичні відносини проявляються в політичній діяльності, мета якої є прихід до влади для здійснення політичних завдань при вираженні політичних інтересів. Політичні відносини регулюються політичними і правовими нормами, традиціями.
Важливим елементом політичної системи є політична організація суспільства, яка включає : державу та її установи, політичні партії, громадсько-політичні організації і рухи, трудові колективи з своїми органами самоврядування.
Важливим елементом політичної системи є політична свідомість як відображення політичного життя суспільства в ідеях, поглядах уявленнях, традиціях, соціально – політичних почуттях людини, соціальної групи. Політична культура визначає якісний стан політичних відносин і діяльності в суспільстві, а також ступінь соціально-культурного розвитку людини та міру її активності в політичній діяльності. Політичні і правові норми виступають регулятором політичних відносин. Важливим елементом політичної системи є засоби масової інформації як засоби духовно-культурного спілкування держави і суспільства. ЗМІ використовуються як засіб впливу на лекторат з метою легітимізації влади або її захоплення, зміцнення і реалізації інтересів певних політичних сил.
Основними функція політичної системи є:
1) визначення цілей і завдань суспільства;
2) мобілізація ресурсів;
3) владно-політична інтеграція суспільства;
4) регулювання режиму соціально-політичної діяльності;
5) легімітизація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.
Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний орган, що ефективно управляється політичною владою.
Духовне життя суспільства – одна із головних сфер суспільного життя. Воно охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій тощо) разом з його носіями (суб’єктами) та матеріальними засобами виробництва і поширення. Це не тільки ідеї, але й їхні носії; не тільки свідомість, а й засоби її трансформації, накопичення і поширення виробництва. Соціальна філософія не уявляє існування ідей без їх суб’єкта. Є суб’єкт – є ідея; нема суб’єкта – немає ідеї. Звичайно, ідеї отримують і автономне існування. Суб’єкт – це люди, а вони смертні. Ідеї ж опредметнюються у речах, процесах, традиціях, відносинах. Вони продовжують завдяки історичній пам’яті, що передаються від покоління до покоління через культуру, освіту, виховання.
Суб’єктами духовного життя суспільства є люди – індивіди та соціальні спільності (класи, нації, народи). У цьому випадку можна говорити про особисте духовне життя людини (її духовний світ), про духовне життя класу (класова самосвідомість), нації (національний характер, національна психологія, культура), народу (традиції, звичаї).
Духовний світ людини - це її почуття, духовні орієнтації та світогляд. Він не існує поза духовним життям суспільства і разом з тим виходить за його межі. Вихідним моментом, важливою стороною розвитку та функціонування суспільства є духовне життя. Воно може бути змістовним, внаслідок чого виникає позитивна духовна атмосфера життя людей, сприятливий морально - психологічний клімат, або бідним і невиразним, інколи у ньому панує справжня байдужість. А в змісті духовного життя суспільства виявляється його справжня бездуховність.
Основу духовного життя суспільства становить духовна діяльність, яку можна розглядати як діяльність свідомості, в процесі якої виникають ті чи інші думки й почуття людей, їх образи та уявлення про природні та соціальні явища. Результатом цієї діяльності є стають певні погляди людей на світ, наукові ідеї і теорії, мораль, мистецтво, релігія. Вони втілюються в моральних принципах та нормах поведінки, творах народного та професійного мистецтва, в релігійних обрядах, ритуалах.
Особливим видом духовної діяльності є поширення духовних цінностей з метою їх засвоєння людьми, що має вирішальне значення для підвищення їх освіченості, культури. Основною рушійною силою духовної діяльності є духовні потреби – внутрішні спонукання людини до духовної творчості, до створення духовних цінностей та їх споживання, до духовного спілкування. Вони об’єктивні за своїм змістом, обумовлені обставинами людського життя і відображають необхідність духовного освоєння навколишнього природного і соціального світу. Суттєвою складовою духовного життя суспільства є також духовне споживання, тобто споживання тих духовних цінностей. Споживання цих цінностей спрямоване на задоволення духовних потреб людей. Предмети духовного споживання (твори мистецтва, моральні, релігійні цінності) формують відповідні потреби, отже, багатство речей і явищ духовної культури суспільства є важливою передумовою формування різноманітних духовних потреб людини.
Духовне споживання може бути стихійним, тобто коли людина сама обирає цінності, а може нав’язуватися рекламою, засобами масової інформації, масової культури. У такому випадку відбувається маніпулювання людською свідомістю. Духовне виробництво і споживання духовних цінностей визначається духовними відносинами. Духовне виробництво – це виробництво свідомості, як вид трудової діяльності, сутність якої є творення предметів духовних потреб людини. Для духовного виробництва характерна творчість. Без свободи творчості неможливе духовне виробництво. Без свободи вона перетворюється на ремесло, яке втрачає здатність піднестися над дійсністю, узагальнити її форми і різноманітні прояви до рівня ідеалу, що передує майбутньому і постає його спонукальною силою. Духовне виробництво – це виробництво свідомості: ідей, поглядів, переконань, гіпотез, теорій. Воно здійснюється повсякденню і повсякчасно.
Духовне виробництво поділяється на масове(усна народна творчість),індивідуальне(діяльність композиторів, письменників, поетів, акторів, співаків), спеціалізоване (навчально – культурні заклади, театри, музеї, культурні установи).
Економічна сфера включає в себе виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Це сфера функціонування виробництва, безпосереднього втілення в життя досягнень науково-технічного прогресу, реалізації всієї сукупності виробничих відносин людей, у тому числі відносин власності на засоби виробництва, обміну діяльністю і розподілу матеріальних благ.
Економічна сфера виступає як економічний простір, в якому організовується господарське життя країни, здійснюється взаємодія всіх галузей економіки, а також міжнародне економічне співробітництво. Тут безпосередньо втілюються в життя економічна свідомість людей, їх матеріальна зацікавленість у результатах своєї виробничої діяльності, а також їх творчі здібності. Тут же реалізується діяльність інститутів управління економікою. В економічній сфері здійснюється взаємодія всіх об'єктивних і суб'єктивних факторів розвитку економіки. Значення даної сфери для розвитку суспільства є основоположним.
Соціальна сфера - це сфера взаємовідносин наявних у суспільстві соціальних груп, у тому числі класів, професійних і соціально-демографічних верств населення (молоді, осіб похилого віку та ін.), А також національних спільнот з приводу соціальних умов їхнього життя і діяльності.
Мова йде про створення здорових умов виробничої діяльності людей, про забезпечення необхідного рівня життя всіх верств населення, про вирішення проблем охорони здоров'я, народної освіти та соціального забезпечення, про дотримання соціальної справедливості при реалізації кожною людиною свого права на працю, а також при розподілі та споживанні створюваних у суспільстві матеріальних і духовних благ, про дозвіл протиріч, що виникають з соціального розшарування суспільства, про соціальний захист відповідних верств населення. Мається на увазі регулювання всього комплексу соціально-класових, національних та інших відносин, що стосуються умов праці, побуту, освіти та рівня життя людей.
Як видно, функціонування соціальної сфери пов'язане із задоволенням особливого кола соціальних потреб. Можливості їх задоволення зумовлені соціальним становищем людини або соціальної групи, а також характером існуючих суспільних відносин. Ступінь задоволення зазначених потреб визначає рівень і якість життя тієї чи іншої людини, сім'ї, соціальної групи і т.д. Це - узагальнюючі показники досягнутого рівня добробуту людей та ефективності функціонування соціальної сфери. На це повинна бути спрямована соціальна політика держави.
78.
