Послідовники матеріалістичних ідей, поглядів, спираючись на досягнення передової суспільної думки, суттєво переглянули попередні уявлення про суспільство, його основу та рушійні сили. Вони висунули принципи матеріалістичного розуміння історії. Відповідно до цього принципу стверджується, що першоосновою розвитку є трудова, виробнича діяльність людей, яка спрямована на задоволення потреб особи і насамперед матеріальних потреб людини. Саме потреби спонукають виробництво безпосередніх засобів до життя. Для того, щоб мислити, займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, люди повинні їсти, пити, мати житло, й одягатися.. Звідси випливає, що основою будь – якого суспільства виступає виробництво безпосередніх засобів для життя.
Більшість представників суспільних наук і природознавців вважає, що саме виробництво матеріальних благ, праця спричинили виділення людини із царства природи і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи.
Праця – процес цілеспрямованої діяльності . направлений на перетворення природи з метою створення економічних умов життєдіяльності людини.
За своєю формою праця є соціальним процесом. Праця, процес виробництва є першою і найважливішою передумовою людського існування. Матеріальною основою розвитку суспільства є суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – це виробництво і відтворення носіїв життя. Суспільне виробництво має діяльний характер, специфічною ознакою якого є цілеспрямованість. Людина свідомо ставить перед собою певні цілі, розмірковує над засобами їх реалізації, розробляє програму дій шляхом вільного вибору можливостей і мотивів, співвідносить їх з результатами. Саме свідомим формуванням цілей, розробкою програм дій, створенням засобів праці людська діяльність принципово відрізняється від інстинктивної поведінки тварин.
Суспільне виробництво поділяється на матеріальне виробництво, виробництво потреб, духовне виробництво, виробництво форм спілкування і виробництво людини.
Основою суспільного розвитку є матеріальне виробництво. Матеріальне виробництво – це передусім діяльність, спрямована на освоєння навколишнього природного середовища. Воно включає промисловість і сільське господарство. Провідну роль в системі матеріального виробництва відіграє:
1) аграрне виробництво (продукти харчування і сировина для промисловості);
2) промислове виробництво (засоби виробництва і засоби споживання);
3) інформаційне виробництво(продукування ідей, знань, інформації, форм зв’язку).
Духовне виробництво – процес направлений на створення духовних засобів для задоволення духовних потреб. Духовне виробництво існує у трьох формах: масове, індивідуальне, спеціалізоване.
Масове духовне виробництво – це усна народна творчість: народні пісні, думи, оповідання, перекази, прислів’я, й приказки. Його суб’єктом є народ. Він передається з уст в уста, втілюється в предмети побуту, реалізується в танцях, звичаях, обрядах.
Індивідуальне духовне виробництво – це виробництво, що здійснюється конкретним індивідом – художником, вченим, письменником, композитором, поетам, вчителем. Воно має елітарний характер.
Спеціалізоване духовне виробництво (професійне) – здійснюється в межах тих чи інших установ, що спеціалізуються на певних видах духовного виробництва.
Єдність матеріального та духовного виробництва базується на задоволенні потреб людини, які з одного боку, є спонукальним чинником будь – якої діяльності, з другого постають відносно самостійним процесом виробництва потреб.
Виробництво потреб – об’єктивна необхідність живого організму, особистості, соціальних спільнот чи суспільства, що відбиває характер та зміст об’єктивного природного та соціального зв’язку суб’єкта і навколишнього середовища. Людська потреба зумовлена суперечливою природою людини і умовами її існування. Природні закономірності зумовлюють потреби людини в їжі, одязі, житлі, соціальні та культурні. «Не хлібом єдиним живе людина».Вона має багато потреб. Їх перелік визначається багатогранною сутністю самої людини, а історична форма – умовами її існування: географічні, економічні, культурно – історичні. Мали місце два погляди на переваги потреб: географічний - перебільшує роль природного середовища. Технократичний – перевагу надає технологічному способу виробництва.
Виробництво форм спілкування - це виробництво конкретно – історичних способів зв’язку між людьми в процесі їхньої суспільної взаємодії, це засіб організації суспільних відносин у межах конкретної соціальної системи. Історично першою формою спілкування була первісна община, що узагальнила досвід первісного стада, роду, сім’ї. Другою формою була держава. Поряд з державою існують і інші, менш загальні форми організації спілкування – громади, спілки, товариства, братства і інші. Виробництво людини як суспільний процес можна розглядати у двох аспектах – широкому і вузькому. У першому випадку виробництво людини охоплює всі життєві процеси – від матеріального до духовного виробництва. Виробництво людини пов’язується з виробництвом засобів життєдіяльності. У вузькому розуміння виробництво людини - це процес її безпосереднього виховання, соціалізації індивіда й особистості.
Історичну конкретну форму матеріального виробництва відбиває спосіб виробництва матеріальних благ, який є єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Продуктивні сили - це знаряддя й засоби виробництва та самі люди, які приводять у рух їх завдяки своїм знанням, досвіду, трудовим навичкам здійснюють виробництво. Головним елементом продуктивних сил є людина. Саме вона виготовляє знаряддя праці, і характеризується досвідом, знаннями, навиками і вміннями, які передає молодшим поколінням.
Виробничі відносини – це сукупність матеріальних, економічних відносин, які складаються між людьми у процесі виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ. Основою виробничих відносин є відносини власності. Форма власності визначає тип виробничих відносин. Виробничі відносини складають економічну основу суспільства.
77.
