Поняття «суспільство» в філософії має не одне визначення. Суспільство – найзагальніша система зв’язків і відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої життєдіяльності.
Соціальна філософія, як одна із галузей філософського знання, визначає специфіку і тенденції розвитку людського суспільства, механізм його утворення та закони існування, місце в ньому людини, соціальну будову суспільства, рівні і форми його організації, спрямованість та сенс людської історії. Духовні основи суспільства.
Історично визначеними типами суспільств були: первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне.
Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлювати себе від природи. Філософія визначає три основні фактори, які обумовлюють розвиток людського суспільства:
- праця (специфічно людська діяльність);
- спілкування(колективний характер діяльності і життя);
- свідомість (пізнання, інтелект, духовний зміст людської діяльності).
Суспільство ще визначається як сукупність форм і способів взаємодії і об’єднання людей. В такому широкому значенні суспільства включає в себе все, що відрізняє цю систему від природно – космічних явищ, дозволяє розглянути створену людиною реальність як особливу форму руху матерії.
Суспільство, як система взаємодії людей, визначається певними внутрішніми суперечностями – між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. ЦІ зв’язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одна з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натуралістичні концепції), інші абсолютизують її (ідеалістичні вчення). В новий час, особливо в ХVІІ- ХVІІІ ст., значного поширення набула натуралістична концепція суспільного життя. Натуралізм як філософський принцип вимагає пояснювати соціальні явища винятково дією природної закономірності: фізичної, біологічної, географічної. Натуралізм вищі форми буття зводив до нижчих, а людину – до рівня тільки природної істоти. Головний недолік полягає в нехтуванні якісною своєрідністю людини, в приниженні людської активності, у запереченні людської свободи.
На відміну від натуралістичних концепцій, ідеалістичні вчення відривають людину від природи, перетворюючи духовну сферу суспільного життя на самостійну субстанцію. Ідеалістичне розуміння історії виникає як результат абсолютизації духовного фактора в людському бутті. На практиці це означає дотримуватися просвітницького принципу : «Думки правлять світом».
В певних теоріях визначається первинність індивідуального начала в суспільстві (М. Вебер,Т. Парсонс, П. Сорокін), в інших – вихідних є надіндивідуальні соціальні структури (Е. Дюркгейм, К. Маркс).
Суспільство – це перш за все самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища врешті – решт є результатом дій індивідів, їхніх цілей, бажань, думок, вільного вибору. Причому діють ці індивіди не відокремлено один від одного, тому суспільство є не просто сукупністю індивідів, а відкритою системою їх спілкування, взаємозв’язків і взаємодії. Суспільство як система здатне до саморегуляції. Процес упорядкування та організації суспільних відносин породжує відносно самостійні і незалежні від індивідів форми суспільної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною і природою.
В сучасній соціальній філософії усвідомлення поняття «суспільство» пов’язане з інформаційною революцією, новим баченням світу. Запровадження інформаційно – комп’ютерних технологій у всіх сферах суспільства і життєдіяльності людини закладає основи формування нової інформаційної цивілізації, яка радикально змінить матеріальне виробництво, світогляд, побут, освіту, спілкування і мистецтво. Формується загальнопланетарна цивілізація на засадах єдності і неподільності світового співтовариства, відносної незалежності і рівності народів і культур.
