Людина є єдиним творінням у світі, яке усвідомлює свою конечність (смертність), тому ї життя для неї самої виступає як проблема. Для людини як істоти, що воліє мислить, творить, думка про конечність власного існування є нестерпною, якщо не знайдений духовний зміст цього існування. Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної присутності в світі, своєї долі та призначення. Саме завдяки такому виправданню стає можливим подолання конечності індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому як, для кого і для чого жити. За словами Е.Фромма, в самих основах людського існування укорінена потреба в об’єкті для служіння.
Подібно до всіх світоглядних питань, питання про сенс життя є вічною проблемою: вона знову і знову ставиться людиною на протязі історії отримує певні грані в духовному досвіді людства. Можна досить умовно і схематично окреслити певні варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична(від грец. «насолода», «задоволення») позиція, яку можна розуміти як «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватись самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті. Цінність епікурейської позиції в тому, що вона застерігає нас від ситуацій, при якій пошук сенсу життя усуває на другий план саме життя. Життя є самоцінністю, таємничим дарунком людини і треба ставитися з вдячністю і любовю до самого дарунку. Людині дана рідкісна можливість переживати неповторність власного існування зі всією гамою забарвлень його проявів – від радощів, злетів і перемог до падінь, зривів і страждань. Разом з тим, саме епікурейське ставлення до життя, якщо воно позбавлено відповідальності за дарунок життя, вироджується в егоїстичну позицію «життя заради себе» веде до втрати людиною відчуття повноцінності життя.
Інший шлях в здобутті сенсу життя можна назвати «життям заради інших людей», коли гарантією осмисленості життя для людини постають інтереси нації, родини, суспільства, прийдешніх поколінь. Для людини не байдуже, що вона залишає після себе. Недаремно, життя прожити - це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм свої результати матеріальної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли саме твоє неповторне життя перетворюється в засіб для чогось іншого. Тим іншим може виявитися ідея або ідеал, реалізації якого людина може присвятити своє життя. Якщо така позиція не пов’язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму.
74.
