Людина – біосоціальна істота (саме біосоціальна, а не біологічна і соціальна). До основних ознак людини можна віднести: особливий тип тілесної організації, наявність душі, свідомість, суспільність, діяльність. Отже, це родове поняття, яке відображає загальні риси, притаманні людському роду – як природні, психічні, так і загально соціальні.
Поняття «індивід» означає одиничне, на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому. Поняттям «індивід» більше підкреслюється біологічне в людини.
З цим поняттям пов’язується і інше поняття «індивідуальність», що визначає зміст особистого, неповторного світу людини, її найвищі цінності та авторитети.
Її можна визначити, як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють даного індивіда від інших. Індивідуальність, таким чином є наслідком біологічної своєрідності людського організму, а з другого - наслідком специфічних особливостей розвитку певного індивіда, неповторності його життєвого шляху. Відмінними можуть бути психофізіологічні особливості: статура, ріст, постава, колір шкіри, волосся, очі. Відмінності можуть проявлятися і психосоціально: характеру, темперамент, характер, здібності, задатки. Соціальними відмінностями є знання, вміння, навики, життєва позиція, переконання, емоційно-вольова сфера людини, мотиви, ідеали, переконання, соціальний статус, соціальні ролі і т. д. Індивідуальною є кожна людини, але індивідуальність одних проявляється яскраво, а інших ледь помітно.
В літературі часто вживається похідне від індивідуальності - поняття «індивідуалізм» - тип світогляду, суть якого є протиставлення індивіда суспільству. Індивідуалізм проявляється як в реальній життєвій позиції, у вчинках, так і в різних концепціях - етичних, філософських, ідеологічних, політичних.
Поняття «особистість» фіксує соціальне в людині. Це своєрідність людини як учасника суспільного життя, виконавця суспільних ролей і наділеної індивідуальними та соціально – психологічним якостями. В цьому плані ми розглядаємо особистість працівника, власника, споживача, громадянина, сім’янина. Поняття «особистість» охоплює також усі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов’язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина яка активно впливає на ці відносини відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів, свідомості та організованості, трудової та суспільно – політичної активності.
Формування особистості відбувається у процесі соціалізації. Соціалізацію можна визначити як процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм, цінностей, які дозволяють функціонувати йому як повноправному члену суспільства. Соціальне середовище впливає на особистість через сім’ю, школу, друзів, знайомих, вчителів, групи, соціальні інститути, засоби масової інформації.
Найважливішою формою соціалізації є традиції як елементи культурної та соціальної спадщини, які передаються наступними поколіннями та зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві.
Розмаїття індивідуально – особистісного в людині відбивається в так званій типології особистості. Всі люди водночас унікальні і неповторні і разом з тим мають загальнолюдські характеристики. Різні природні задатки, свідомість, діяльність, ставлення до життя, світогляд, потреби, цілі кожної людини врахувати неможливо. Одна людина висока, інша – низька; одна – кучерява, інша – лиса. Одна - темпераментна, інша – флегматична. Разом з тим у багатьох людей є багато соціально - спільного, тобто того, що для суспільства має суттєве значення.
Одна з перших типологій особистості була здійснена на основі тотожності характеру, темпераменту людей. Її витоки в творах медицини належать Гіпократу. Пізніше ці ідеї розвинув німецький філософ Е.Кант, поділив і науково обґрунтував І.Павлов. Пізніше типологію особистості на основі особливостей психічної діяльності людей (темпу, швидкості, ритму, інтенсивності психічних процесів) обстояв відомий психолог Б.Теплов. Згідно із зазначеними параметрами психіки прийнято виділяти чотири головні типи особистості : сангвіні стичний – висока нервово-психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційна вразливість і виразність, лабільність; холеричний – надзвичайно висока психічна активність і енергійність дій, різкість і стрімкість рухів, висока імпульсивність, яскравий вираз емоційних переживань, певна неврівноваженість, нестриманість, запальність; флегматичний – низький рівень активності поведінки й стриманість, повільність дій, спокійність міміки, мови, постійність та глибина почуттів і настрою; меланхолійний – стриманість та приглушеність моторики, значна емоційна реактивність, глибина та стійкість почуттів при слабкому зовнішньому виразі. Сучасна психологія подає більш поширену типологію особистості за цими ознаками на інтровертів (звернених на себе) та екстравертів (звернених на зовнішній світ).
В 70–х роках ХХ століття психолог Б. Додонов запропонував типологізацію особистості в залежності від виду діяльності, від якої вона отримує максимальне задоволення, вчений виділив такі типи особистості: альтруїсти (одержання задоволення від допомоги іншим), практичний тип (максимум задоволення від продуктивно – корисної праці); гностичний тип (задоволення в пізнанні, науці, спостереженні). Психолог Е.Шаров, досліджуючи особливості життя та навчання студентів виділив такі типи особистості: гедоніст – головний принцип життя – отримати задоволення; діловий – отримує задоволення від бізнесової діяльності, успіху, реалізації проектів, накопичення матеріальних багатств; інтелектуал – задоволення отримує від мислительної роботи, розв’язування задач, кросвордів, головоломок, аналізує і оцінює ситуацію, приймає рішення.
Соціальна філософія враховує зазначені типізації особистості, проте не зупиняється на жодній з них чи їх сукупності. Вона формує власний підхід, що ґрунтується на власних критеріях, як ставлення людини до власності та влади, місце та роль людини в системі соціальних, передусім матеріальних відносин, діяльна участь у громадському житті суспільства. За цими критеріями особистість постає як представник тієї чи іншої соціальної спільності, й насамперед як повноважний представник певного класу, нації, народності. Раб, рабовласник, феодал, буржуа, селянин, пролетарій – це своєрідні соціальні типи особистості. Вони уособлюють всі характерні ознаки класу, поділяють його історичну долю, живуть і виражають його потреби, страждання, надії. Індивід з молоком матері засвоює національну самосвідомість, психологію, характер. Все це реалізується в соціальних діях, що є яскравим свідченням величі або падіння особистості за тих чи інших соціально-історичних умов.
.
73.
