Філософське пізнання має принципово гуманістичну спрямованість, тобто головним предметом філософського міркування є людина та її існування в світі. Людина унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть сповна розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то інші: людина є політична істота, вважав Арістотель, а мисляча істота у Р.Декарта. Бенедікт Франклін та Карл Гальвецій сутність людини повязували з виготовленням і використанням знарядь праці. Карл Лінней називав людину розумною (гомо сапієнс). За визначенням К.Маркса, сутність людини становить сукупність суспільних відносин, тобто, що людина вступає в виробничі, політичні, правові, культурні, соціально-економічні відносини. Вони і становлять її сутнісну природу. Всі ці визначення людини не завжди в повній мірі розкривають її сутність. Не враховується при тому зміни в самій соціальній природі людини. Так, сутність сучасної людини ХХІ століття у великій мірі визначається входженням в інформаційне буття.
Людина є складним і цілісним утворенням, котре належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно –історичного та духовного світу. Генетика, фізіологія, медицина, психологія, соціологія, антропологія аналізують проблему людини в своєму, специфічному аспекті. Філософія розкриває суто філософську природу людини, її походження, сенс життя, долю та призначення, можливості, межі свободи і творчості.
Кожна історична епоха давала нові грані, нові риси в пізнанні людини. Староіндійська, китайська й грецька філософія розглядала людину як частину космосу, як «малий світ», мікрокосм, що є відображенням і символом макрокосму – Всесвіту.
Европейська середньовічна філософія, спираючись на християнську традицію, висувала ідею суперечності людської природи, яка поєднує в собі земне, гріховне начало, божественну сутність. Саме тут вперше зявляються ідеї унікальності, неповторності і самоцінності людини як духовної істоти.
Епоха Відродження залишила нам образ людини як самодостатньої і автономної особистості, розкриває її красу і творчі можливості.
Класична філософська традиція починаючи з кінця ХV1 і до кінця ХІХ століття вважала істинно людським в людині те, що робить її представником всього людства, тому зосереджувала увагу на її всезагальній природі, соціальній сутності, універсальності. Так філософія Нового часу особливе значення приділяє розуму як специфічній особливості людини. Для німецької класичної філософії визначальним є уявлення про людину як про суб’єкт духовної діяльності, що створює світ культури і є носієм загального ідеального начала – духу, розуму. На відміну від ідеалістичних уявлень німецької класики, Л.Фейєрбах, а потім і засновники марксизму повертають людині її цілісність – розглядають її не лише як духовну, але й тілесно –чуттєву істоту. Марксистська філософія трактує людину як похідну від суспільства, як продукту та суб’єкту суспільно – практичної діяльності.
З кінця ХІХ – початку ХХ століття відбувся антропологічний поворот - проблема людини стає чи не основною для більшості філософських вчень. Сучасна епоха стала епохою глобальних соціальних, політичних, культурних, екологічних змін, здійснюється уніфікація і стандартизація особистості з боку суспільства та його масової культури. Сучасна філософія на місце людини як представника людства ставить індивіда у всій його неповторності і унікальності. Замість проблеми про загальні визначення постає проблема безпосереднього існування людської особистості. Виникають різноманітні ірраціональні концепції (С. Керкегор, А. Шопенгауер, Ф.Ніцше, А. Бергсон, З.Фрейд), які домінуючими рисами людини проголошують поза розумові властивості(почуття, волю, підсвідоме, інтуїцію. Виникає антропологічна філософська школа, яка ставить за мету поєднати конкретно-наукові погляди з філософським осягненням життя. Цю традицію підтримують прагматизм, глибинна психологія, структуралізм.
Сучасна філософія пройнята відродженням гуманістичної проблематики, обумовленої інтересом до сучасної людини, проблемами виживання людини в сучасному світі.
72.
