Ці філософські категорії відображають різні типи зв’язків речей і явищ одне з одним. Необхідність – це внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ, які визначають їх закономірні зміни і розвиток. Необхідність витікає з сутності явища, процесу і неминуче відбувається в даних умовах. Так, смерть будь-якого живого організму неминуча, оскільки вона обумовлена його природою і внутрішніми процесами, які в ньому відбуваються.
Але чи все, що з’являється у світі, виникає як необхідне? Ні, у світі є й випадкові явища, події. Випадковість – категорія, яка визначає проблематичність або необов’язковість виникнення, або існування об’єктів; випадковим є те, що за певних умов може бути, а може і не бути. Випадковість відображає моменти дійсності, які витікають переважно з зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв’язків і побічних для даного явища обставин.
На проблему необхідності або випадковості існування речей склалися дві точки зору. Одна з них абсолютизує необхідність: ніякої випадковості у світі немає, все здійснюється з невідворотною неминучістю. Скасовуючи випадковість, ця точка зору відкриває дорогу фаталізму. Це віра в долю, в приречення. Інша точка зору гіпертрофує випадковість. Тут, навпаки, із дійсності виключаються будь-які внутрішні залежності, об’єктивна зумовленість явищ – усе зводиться до випадковості.
Науковий світогляд не визнає ні першої, ні другої точки зору. Необхідність і випадковість не існують окремо. Їх взаємозв’язок полягає в тому, що випадковість виступає як форма прояву необхідності і як її доповнення. Наприклад, реформи, які проводяться в Україні, мають необхідний характер. Випадковим елементом у них є конкретні політичні діячі, які направляють ці реформи.
Діалектика необхідності і випадковості припускає два суттєвих моменти. По-перше, випадковість у ході розвитку може перетворюватися на необхідність. Так, закономірні ознаки того чи іншого біологічного виду спочатку з¢являються як випадкові відхилення і нагромаджуються, а на їх основі формуються необхідні якості живого організму. По-друге, необхідність пробиває собі шлях через велику кількість випадковостей. Наприклад, розвиток суспільства складається із діяльності багатьох людей, які мають різні цілі, характери. Переплетіння, схрещування і зіткнення усіх цих прагнень призводить у результаті до певної лінії розвитку, яка має строго необхідний, обов’язковий характер.
Як і всі закони і категорії діалектики, необхідність і випадковість є вузловими пунктами пізнання об’єктивної дійсності. Функції цих категорій не є рівноцінними. Випадкове в пізнанні завжди виступає як початкова інстанція, необхідність – як мета. Пізнавальна діяльність розгортається як рух від випадкового до необхідного.
69.
