Ці категорії є подальшою конкретизацією сутності і явища. Зміст – це сукупність елементів, сторін, властивостей, зв’язків і тенденцій, що складають даний предмет, процес, явище.
Чи може зміст існувати сам по собі?
Кожен, хто був на заводі, знає, що перед складанням машини завжди є всі деталі, весь її “зміст”. Але чи можна сказати, що перед нами машина? Звісно ні. Машина з конвеєра зійде тоді, коли всі деталі будуть правильно зібрані або їм буде надана відповідна форма. Зміст завжди мусить бути оформлений – в протилежному випадку його немає, як нема машини, хоча поряд лежить купа всього того, з чого вона робиться. Отже, будь-якому предмету, явищу притаманні не лише зміст, але і форма. Форма – це спосіб організації предметів і процесів, які становлять зміст. Іншими словами, форма речі є організація стійких внутрішніх зв’язків між елементами, що дозволяє їй виступати як єдине ціле і виконувати всі властиві функції.
Діалектична взаємодія між змістом і формою виявляється в тому, що:
1. Зміст і форма перебувають у тісному взаємозв’язку. Ні за яких реальних умов, ніде і ніколи не існує неоформленого змісту і беззмістовної форми. Спроба відокремити форму від змісту, приписати формі самостійне значення веде до формалізму (від лат. – стосується форми);
2. В єдності змісту і форми головним є зміст. Форма завжди змінюється внаслідок трансформації змісту. Не якась зовнішня сила, а саме зміст формує себе. Так, розвиток науки, відкриття нових законів, об’єктивних істин вимагає й нових відповідних уявлень, формул, теорій, які оформлюють зміст цих нових законів;
3. Єдність форми і змісту передбачає відносну самостійність, активну роль форми щодо змісту. Відносна самостійність форми проявляється: а) у відставанні форми від розвитку змісту. Зміст ніколи не залишається на одному рівні. Він змінюється. Форма також не залишається незмінною. Проте порівняно зі змістом вона більш стійка, менш рухлива. Це пояснюється тим, що зміст має власний рух, тоді як форма від нього залежить. Форма, на відміну від змісту, виступає як більш консервативна сторона явища. Вона неминуче відстає від свого змісту; б) у зворотній дії форми на зміст. Ця дія подвійна: форма або сприяє перетворенню змісту, або гальмує його. Звичайно, якщо форма відповідає руху змісту, вона створює умови для його прискореного розвитку. А якщо виникають суперечності між ними – зміст не може належно розвиватися, йому заважає стара форма. Тож рано чи пізно настає момент вирішення суперечностей. Відповідно новому змісту створюється нова форма. Отже, суперечність між змістом та формою є одним із джерел зміни предметів і явищ, перетворення їх на інші предмети і явища.
67.
