Розвиток пізнання відбувається на двох рівнях емпіричному і теоретичному, що відповідає руху мислення від знання явищ до знання сутності. Явища – це окремі відношення предметів, їх зовнішнє буття.
Зв'язок пізнання з практикою визначає донаукове, так зване стихійно – емпіричне, буденне пізнання, яке виникає з формуванням людського суспільства. Це пізнання не йде далі окремих тверджень про різні властивості та окремі відношення предметів повсякденного досвіду. Емпіричне знання – відображення явищ, окремих відношень, безпосередніх зв’язків предмету. Одиниця емпіричного знання - факт. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об’єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв’язки між окремими явищами.
Формами емпіричного рівня є : описи, зведення, протоколи.
Описи – характеристика явищ, за допомогою наукової термінології. Зведення – фіксація явищ за допомогою наукового інструментарію(позначень, символів). Протоколи – фіксація суджень, які мають вирішальний характер для позначення фактів.
Методами емпіричного рівня пізнання є:
- спостереження –реєстрація і фіксація властивостей і зв’язків в об’єкті пізнання;
- експеримент – вивчення явищ в штучно створених умовах;
- порівняння – співставлення предметів і явищ оточуючої дійсності;
- вимірювання – кількісна оцінка предмету пізнання.
На теоретичному рівні пізнання формується теоретичне знання, яке є відображенням сутності, на основі якої розкриваються внутрішні зв’язки предметів, явищ, процесів оточуючої дійсності. Ці зв’язки пізнаються на абстрактно-мислительному рівні. Це те, що у Канта називається «річчю в собі».
Основним елементом теоретичного пізнання є теорія, як форма логічного мислення, я якій найбільш повно реалізується знання про предмет. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми як ідея, проблема, гіпотеза, концепція і теорія.
Ідея – форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності і спрямована на перетворення, також поєднання істинного знання про дійсність і суб’єктивну мету перетворення.
Проблема – форма і засіб наукового пізнання, що є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і можливість передбачення наукового пізнання.
Гіпотеза – це форма і засіб наукового пізнання, за допомогою яких формується один з можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена.
Концепція – форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї. До методів теоретичного рівня пізнання належать: аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний, метод сходження від абстрактного до конкретного та єдності логічного і історичного.
Гіпотетико–дедуктивний метод – це метод наукового дослідження, який полягає у висуненні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції.
Аксіоматичний метод – це метод теоретичного дослідження та побудови наукової теорії, за яким деякі її твердження приймаються за вихідні аксіоми, а всі інші положення виводяться з них шляхом міркування за певними логічними правилами.
Історичний метод передбачає розгляд об’єктивного процесу розвитку об’єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями.
Логічний метод - це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, системі понять.
Отже, зміст пізнання включає як чуттєве, раціональне, емпіричне так і теоретичне пізнання.
60.
