Пізнання - процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно – історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії, як теорія пізнання.
Теорія пізнання (гносеологія) – розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.
Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ власне до самого світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.
Вчення, що заперечує можливість достовірного пізнання дійсності, дістало назву агностицизм. Агностицизм як такий повністю не заперечує пізнання. Він лише стверджує, що людина може пізнати лише явища, а не сутність дійсності.
В історії філософії проблема пізнання трактується неоднозначно.
Ідеалізм, який заперечує існування світу незалежно від свідомості, пізнання уявляється як самодіяльність самої свідомості. Свій зміст знання отримує не з об’єктивної дійсності, а з діяльності самої свідомості; саме вона і є джерелом пізнання.
Згідно з матеріалістичною гносеологією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості об’єктивна реальність. Пізнання цієї реальності - це процес творчого відображення її у свідомості людини. Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання є результат відображення, суб’єктивний образ об’єктивного світу. Тривалий час матеріалістична теорія пізнання розглядала ізольовано від суспільно – історичної практики людства, виключно як пасивний споглядальний процес, у якому суб’єктом був окремий абстрактний індивід з вічними і незмінними пізнавальними здібностями, заданими йому природою, а об’єктом – така ж вічна і незмінна в своїх закономірностях природа.
Подальший розвиток матеріалістичної теорії пізнання полягає в поширенні діалектики на пояснення пізнавальних процесів, створенні діалектики як науки про загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення, пізнання, а також у введенні практики як основного і вирішального для з’ясування сутності гносеологічних проблем та їхнього вирішення.
Для сучасної матеріалістичної філософії процес пізнання носить суспільно – історичний характер, що виявляється у тому, що всі людські пізнавальні здібності й можливості формуються на основі практики і зумовлені нею. Людина навчається мислити і пізнавати разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, набутих людством знань, мови, тобто завдяки засвоєнню суспільно – історичного досвіду, нагромадження попередніми поколіннями, а сам процес оволодіння цим досвідом передбачає життя в суспільстві, в людському колективі і те, що людина пізнає визначається рівнем суспільно – історичної розвитку людства, всесвітньо – історичним розвитком загальної системи знань, закріплених у предметах матеріальної і духовної культури.
2. Суб’єкт і об’єкт пізнання
Процес пізнання, будучи процесом активного відображення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії «суб’єкт» і «об’єкт».
Суб’єкт пізнання - це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Суб’єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому, яке має певний спосіб матеріального і духовного виробництва, певний історичний рівень розвитку науки і культури. Суспільство виступає суб’єктом пізнання опосередковано через пізнавальну діяльність окремих людей, але люди формуються як суб’єкт пізнання лише в їхній спільній діяльності, зумовлених певною системою суспільних відносин, формами спілкування, певним рівнем суспільного виробництва, культури і самого пізнання.
Суб’єктом пізнання є людина, яка включена в суспільне життя, суспільні зв’язки та відносини, яка використовує суспільно-виробничі форми, способи і методи практичної і пізнавальної діяльності.
Об’єктом пізнання – це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб’єкта. Об’єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона включена в предметно – практичну діяльність. Поняття «об’єкт» та об’єктивна реальність пов’язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об’єктом є не вся об’єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об’єктом пізнання виступають не лише природа, а й суспільство, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, почуття, воля, духовна діяльність. Пізнання може бути спрямоване не лише на об’єктивну дійсність, а й на ідеальні об’єкти, наприклад, числа, площини. Ідеальні об’єкти –це ідеальні образи об’єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб’єктом в результаті абстрагування та ідеалізації. Об’єкт пізнання завжди змінюється під впливом практики і пізнання.
56.
