Рух матерії — єдність протилежностей: абсолютного і відносного, стійкого і мінливого, перервного і неперервного. Рух матерії абсолютний і вічний. Це означає, що його неможливо ні створити, ні знищити. Разом з тим кожний конкретний матеріальний об'єкт має тривалість існування. Такий стан руху матерії називається спокоєм. Спокій — момент, конкретний вияв руху, рух у рівновазі. Як свідчить сучасна фізика, між молекулами повинен діяти обмін електронами, а в самих молекулах — рух електронів, взаємоперетворення протонів па нейтрони в середині ядер і т. ін. Це можна сказати про будь-який об'єкт навколишнього світу: рослин, тварин, все живе, у тому числі про нас самих, оскільки не лише постійно змінюється стан нашої психіки (виникають нові відчуття, переживання, ідеї, думки), а й безупинно відбувається зміна тіла (через певний проміжок часу, внаслідок обміну речовин молекули нашого тіла повністю змінюють свій склад).
Отже, поняття спокою е станом руху, який забезпечує стабільність предмета, збереження його якості. Якщо рух матерії абсолютний, то спокій відносний.
Суттєвими характеристиками руху матерії також є його перервність і неперервність. Перервність — властивість матерії бути дискретною (планети, тіла, кристали, молекули, атоми, ядра тощо). Неперервність, навпаки, — її властивість бути цілісними системами, які утворюються з окремих дискретних елементів, нескінченності їх зв'язків, поступовості зміни станів, плавності переходів з одного в інший. Завдяки перервності можливе існування в об'єктивній реальності нескінченної множини різноманітних конкретних матеріальних об'єктів. Неперервність виявляється у вічній еволюції цих об'єктів, їх взаємозв'язках.
Рух матерії різноманітний за виявом й існує в різних формах. Першу наукову класифікацію форм руху матерії дав Ф. Енгельс. У працях "Анти-Дюрінг" і "Діалектика природи" він назвав такі: механічну, фізичну, хімічну, біологічну та соціальну форми. Сьогодні вчені пропонують вважати особливими формами руху геологічні та планетарні зміни. Для обговорення висунуто і питання про специфічну комп'ютерну форму руху матерії. Всі вони якісно відрізняються між собою. Кожна з форм має конкретний матеріальний носій і характеризується особливими законами.
Механічний рух притаманний будь-якому вияву матерії у вигляді як поля, так і речовини. Сучасною наукою встановлено, що просторові переміщення мають місце в будь-якому матеріальному утворенні — від елементарних частинок до живого організму. В інших формах руху матерії механічні зміни мають підпорядкований характер.
Фізичний рух охоплює теплові, електричні, магнітні, внутрішньоатомні та внутрішньоядерні процеси у твердих тілах, рідких тілах та газах. Сюди ж належать процеси, пов'язані з рухом елементарних частинок. Сучасний науково-технічний прогрес суттєво збагатив уявлення про фізичну форму руху матерії, чим значно просунув уперед і теоретичну, і практичну фізику.
Хімічний рух пов'язаний зі з'єднанням або роз'єднанням атомів. Внаслідок цих процесів виникають чи розпадаються молекули, з яких утворюються всі хімічні сполуки. Хімічні перетворення дуже поширені в живій і неживій матерії.
Біологічний рух — один із найскладніших. Він охоплює всі різноманітні процеси у живих організмах, які пов'язані з обміном речовин з навколишнім середовищем.
Соціальний рух (суспільне життя, історія людства) суттєво відрізняється від усіх інших форм і виникає з появою людського суспільства. Основним його виявом є процес матеріального виробництва, який, врешті-решт, визначає всі інші сфери життєдіяльності суспільства.
Форми руху матерії взаємопов'язані та нерозривні. У процесі розвитку матерії кожна відносно складна форма руху виникає з попередньої, більш простої. Такі переходи від однієї форми руху до іншої е якісним стрибком, результатом якого є поява речей, явищ, процесів та їх законів, що починають діяти поряд із законами попередньої форми руху. При цьому більш складна форма містить у своєму складі закони і матеріальний субстрат нижчих, простих форм руху. Так, біологічна форма виникає на підставі хімічної форми руху. Організми рослин і тварин у функціонуванні та розвитку підпорядковуються дії хімічних законів. Однак визначальними для них є біологічні закони обміну речовин, природного добору, спадковості, які не можна зводити до законів
хімії. Саме так заколи суспільства неможливо звести до законів біології, тим більше — до законів механіки, фізики і хімії.
Оскільки вищі форми руху базуються на нижчих, остільки вивчення пертих законів слід органічно поєднувати з вивченням других. Пізнання своєрідності дії хімічних та фізичних законів у живих організмах є необхідною передумовою для розкриття біологічних законів.
В історії філософії в розумінні співвідношення нижчих та вищих форм руху матерії виявились дві крайнощі: механіцизм і віталізм. Якщо для механіцизму характерне прагнення до зведення (редукціонізму) законів вищих форм руху до законів нижчих форм руху, то віталізму властиве тяжіння до абсолютного протиставлення і відриву перших від других і, у зв'язку з цим, цілковите заперечення можливості пізнання методами науки вищих форм руху. Інакше кажучи, у механіцизмі заперечується якісна відмінність форм руху, а у віталізмі ця відмінність абсолютизується. Як зразок сучасного механіцизму можна розцінювати погляди прихильників так званої соціобіології, оскільки вони базуються на редукції соціальних процесів до біологічних. Це стосується перш за все спроб звести моральні якості людини до біологічних (зокрема генетичних) виявів людської природи. Прикладом віталізму є позиція німецького біолога X. Дріша (1867—1941), який намагався пояснити складність, цілісність та доцільність будови і функцій організму якоюсь нематеріальною і непізнаванною силою — ентелехією. У такому випадку питання про вивчення закономірностей біологічних процесів знімається загалом раз і назавжди, що суперечить суті та духу науки та вимогам практики.
Отже, форми руху матерії якісно визначені, мають свою специфіку, перебувають у безпосередній чи опосередкованій взаємодії та взаємоперетворенні.
Крім форм, є типи руху. В основі їх класифікації лежать кількісні та якісні зміни.
Кількісні зміни пов'язані з перенесенням матеріальних об'єктів у просторі, зміною місця їх перебування та характеристик. Це кількісний тип руху матерії.
Якісні зміни завжди пов'язані з перебудовою внутрішньої структури об'єктів і перетворенням їх на нові об'єкти, що мають нові властивості. Це якісний тип руху, який у свою чергу поділяється па динамічний та популяційний.
Динамічний якісний рух пов'язаний зі збереженням якості предмета, його стійкості, коли якісні зміни не виходять за межі наявної форми матерії, певного рівня її організації. Сюди ж належать процеси, пов'язані з такими якісними перетвореннями, за яких виникають більш складні стани об'єкта па основі простих, розвиваються потенційні можливості, що приховувалися в попередніх якісних станах. У неживій матерії яскравим прикладом такого руху є еволюція зірок. У живій матерії — це удосконалення в межах об'єкта, явища, процесу, що вже сформувався.
Популяційний якісний рух пов'язаний з переходом від якісних станів, характерних для одного рівня матерії, до якісного стану іншого рівня організації матерії: формування з елементарних частинок атомів, з атомів — молекул, перехід від неживої матерії до біологічного рівня її організації, виникнення людини, суспільства тощо.
Отже, між формами і типами руху матерії об'єктивно є генетичний зв'язок, тобто кожна попередня, нижча форма руху, як і його тип, зумовлює появу наступної, вищої, і входить до неї. Вищі форми і типи руху не зводяться до нижчих. Розкриття взаємовідносин між ними має величезне гносеологічне та методологічне значення для розуміння розвитку природи, пізнання суті складних явищ і практичного управління ними.
50.
