Провідною формою сучасного філософського гуманізму є екзистенціональна філософія.
Екзистенціальна філософія - одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це насамперед пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу.
Екзистенціальна філософія, як особливий напрямок, виникла після Першої світової війни у Німеччині (Мартін Хайдеггер (1889 - 1976), Карл Ясперс (1883 - 1969)). Отримала свій подальший розвиток після Другої світової війни у Франції (Жан-Поль Сартр (1905 -1980), Альбер Камю (1913 - 1960), Габріель Марсель (1889 - 1973)), Іспанії (Хосе Ортега-і-Гассет (1883 - 1895)), та Італії (Ніколо Аббаньяно (1901 - 1977)).
Філософія екзистенціалізму виникла, таким чином, на крутому переломі суспільної історії. Вона є теоретичним усвідомленням драматизму першої половини XX століття, трагізму людини, котра потрапила на межу життя і смерті, буття і небуття в результаті реальної загрози її існуванню як людини, як виду.
Лихоліття світових воєн, їх трагічні наслідки похитнули ілюзії частини інтелігенції Заходу щодо сенсу життя, його раціональності. На зміну цьому прийшло розчарування, невпевненість у майбутньому, зневіра, відчуття приреченості людини, безглуздя самого її існування. Необхідно було знайти відповіді на запитання: у чому сенс життя? Що робити? І чи взагалі варто жити?
Ідейними джерелами екзистенціальної філософії стали: погляди датського філософа Сьорена К'єркегора (1813 - 1855), який, до речі, вперше використав поняття «екзистенція». Згідно з його розумінням цього поняття, філософ повинен розглядати дійсність с уб'єктивно - так як він її сприймає - суто через своє існування, своє життя; феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859 - 1938), його концепція, що предмет, о б'єкт пізнання не існує без суб'єкта, а виявляється і створюється лише в результаті інтуїції - містичної здатності людини до пізнання, котре не спирається ні на досвід, ні на мислення; суб'єктивістські та ірраціональні ідеї «філософії життя» німецького філософа Вільгельма Дільтея (1833 - 1911) та французького філософа Анрі Бергсона (1859 - 1941) тощо.
Основоположною ідеєю усіх цих різних філософських течій, яка їх об'єднувала, було поняття життя та його ірраціональне тлумачення. Життя - «космічна сила», «життєвий порив», «внутрішнє переживання», «універсальний відчай», «життя як воля» і т. д. Життя - абсолютно нескінченне начало світу, котре відрізняється як від матерії, так і від свідомості. Його не можна осягнути раціонально. Життя не можна пізнати ні з допомогою почуттів, ні з допомогою мислення. Воно пізнається лише інтуїтивно. Таке тлумачення життя і стало відправним моментом у розвитку екзистенціальної філософії.
Розрізняють релігійний екзистенціалізм (Марсель, Бердяєв) та атеїстичний (Сартр, Хайдеггер, Камю). Однак проміжок між ними умовний. Релігійний грунтується на тому, що все від бога. Атеїстичний - на тому, що бога немає, але життя без нього неможливе й абсурдне.
Екзистенціалізм (від лат. existentia-існування) - філософія існування, існування людини – ірраціонально суб'єктивно-ідеалістичний напрямок у сучасній світовій філософії. Ірраціональний (від лат. irrationalis - нерозумний принцип ідеалістичних філософських вчень, які розумові раціональному пізнанню протиставляють інтуїцію, в одкровення, «екзистенційне прояснення» тощо.
Предметом філософії існування або екзистенціалізму є людина , її внутрішній світ, її життя, суб'єктивність, усвідомлення дійсності, переповненої суперечностями.
Основними поняттями цієї філософії є: «існування», «тривожність», «розпач», «замкнутість», «абсурд», «приреченість», «провина»,»сумнів»,»відчай»,»пристрасть», «свобода», «сенс життя» тощо. Тобто всі ці поняття мають відношення до людини, внутрішнього світу - всього того, що і є предметом філософія екзистенціалізму.
Фундаментальним, визначальним поняттям екзистенціал філософії є поняття існування. Існування, на думку Сартра, що інше, як переживання суб'єктом свого власного буття. Повне «існування» не піддається пізнанню ні науковими, ні іншими методами. Сартр вважав, що «існування» означає: випробовувати почуте , бути ізольованим, бути суб'єктивним, бути стурбованим самим собою. «Тривога» - це означає, що людина має «почуття відповідальності». Розпач – це даремні очікування нездійсненні мрії, що призводять до розпачу. «Закинутість» означає, що людина - закинута, що бога немає, якби був бог людина не була б такою жалюгідною і «закинутою». Їй нема на що спертися , а ні в собі, а ні ззовні. Якщо ж бога немає, то все дозволено. Людина є вільною. Людина - це свобода. Одна людина, колись закинута у світ, відповідає за все, що робить.
Таким чином, «існування», як основоположне поняття екзистенціалізму, ототожнюється із суб'єктивними переживаннями людини і видається за первинне начало, яке дає підставу констатувати, філософське вчення належить до суб'єктивно-ідеалістичному напрямку філософиї.
Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема свободи, її тлумачення. Сама «екзистенція», існування людини ототожнюється з її свободою. Однак свобода визначається як особистісний вибір людини. «Формула «бути вільною» для людини означає самовизначення до її власних бажань». Дійсна свобода відкривається для людини тоді, коли вона перебуває у пошуку, у турботі, тривозі, що її немає.
Карл Ясперс, провідний представник релігійного екзистенціалізму пояснює, що свобода людини - це не є її свавілля. Вона обмежена законом, гарантується законом.
«Людині, - пише К. Ясперс, - властиві два домагання:
- на захист від насильства;
- на визнання значущості своїх поглядів — своєї волі. Захист надає їй правова держава, визнання значущості її поглядів і волі - демократія. Свобода може бути завойована лише в тому випадку, якщо влада долається правом, свобода бореться за владу, яка слугує праву. Своєї мети вона досягає у. правовій державі. Закони мають однакову силу для всіх. Зміна законів здійснюється лише правовим шляхом .
Важливим поняттям філософії існування є «сенс життя», той зміст, який філософи вкладають у це поняття. В чому ж сенс життя? Навіщо людина живе? Для чого?
Безумовно, це непрості запитання. Однозначної відповіді на них немає. Є різне, неоднозначне розуміння проблеми сенсу життя. Є, наприклад, альтруїстичні концепції: людина живе для того, щоб інших зробити щасливими; сенс життя в тому, щоб робити людям добро; сенс життя у продовженні свого роду; у примноженні добра на землі тощо.
У філософії екзистенціалізму питання про сенс життя вирішується однозначно: життя людини - це «буття для смерті» (Сартр), тому і життя, і смерть - абсурдні. «Абсурдно те, що ми народилися, абсурдно і те, що ми живемо». «Рух людини до смерті - основний сенс людського буття» (М. Хайдеггер).
Камю вважав абсурдним весь світ, в якому людина приречена на абсурдне існування. Який же вихід із цього? Виходу немає. Залишається суїцид, самогубство. «Залишається лише одна по-справжньому серйозна філософська проблема - проблема самогубства,» - писав А. Камю .
Екзистенціальна філософія протиставляє людині суспільство щось вороже, що руйнує її свободу, індивідуальність. Звідси від бунту проти нього. Бунтувати - означає існувати. Кредо бунтую - це означає, що я існую». Бунтівна людина - це особи яка говорить «ні», яка все заперечує. Камю протиставляє бунту він його розуміє, боротьбі людини за свої права, проти її абсурду існування. Філософ протиставляв бунт революції, бо примушує людину робити те, чого вона часто-густо не нав'язуючи їй чужі погляди, чужу мету, обмежуючи її свободу.
Ірраціональність буття, абсурдність самого існування людські сумніви у можливості раціонального пізнання світу - це все склад філософії екзистенціалізму.
Буття, на думку Сартра, «не має ні приводу, ні причин необхідності». Розум не може бути ключем до пізнання, здатний розібратися в тому, що правильно, а що - ні. «Істини в нас немає. Двоїстість і суперечність оточують нас, і ми ховаємося від самих себе». Світ - це шифрограма, яку не можна розшифрувати стверджує Ясперс. Безнадійні спроби раціонального пізнання цього потрібна віра - або релігійна, або філософська.
Абсурдність, ірраціональність філософії існування виявляє також і в утвердженні, що «глибинні основи» свого існування лише здатна пізнати лише в екстремальних умовах, у так званих «пограничних ситуаціях», як то: провина, смерть, самогубство, заколот, страждання тощо.
Що ж до принципів філософії екзистенціалізму, то їх з’являють: Ж.-П. Сартр у своїй праці «Екзистенціалізм - це гуманізм». Розмірковує філософ, спочатку мають сутність, а лише існують тобто виходить так, що будь-яка річ, яку ми б вперше, і нічого про неї не знаємо, вже має свою сутність, наводить такий приклад: людина знає про сутність ножа, і того, як він виник. Це - нісенітниця. Про сутність ножа дізналися лише у процесі практичного використання цих предметів, поки дійшли до розуміння сутності ножа.
Отже, на думку Сартра, всі речі спочатку мають свою сутність, а потім існують. Лише людина спочатку існує і тільки згодом набуває своєї сутності.
Другий принцип філософії існування - суб'єктивність людини.
Це означає, що:
- суб'єкт сам себе обирає, сам робить себе людиною;
- людина не може вийти за межі своєї суб'єктивності. Тобто все існуюче має сенс лише тоді, коли сприймається людиною, відображається нею, зв'язане з її переживаннями, можливостями, вибором, тривогою, відповідальністю, свободою, пограничними ситуаціями і т. д.
Суб'єктивність людини, безумовно, важливий момент в її існуванні. Однак у Сартра він набуває гротескного характеру, перебільшується, абсолютизується, видається за первісну основу, що є безпідставним. В цілому філософія екзистенціалізму є ірраціонально-суб'єктивістським вченням суттєвими рисами якого є песимізм, перебільшення значення , суб'єктивного, фатальна приреченість людини, абсурдність її існування тощо.
43.
