|
Засновником філософії життя і прозвісник некласичної філософії у цілому став німецький філософ Артур Шопенгауер (1788-1860). Народився у вільному місці Данцигу (Гданськ) у родині заможнього купця. Навчався у Геттигенському і берлінському університетах. Слухав лекції Вольфа, Шлейермахера, Фіхте. Його основні праці - “Світ як воля та уявлення” (1818), конкурсна робота “Про свободу людської волі” Шопенгауер, як і його сучасники – Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель - прагнув створити абсолютний світогляд, філософію, яка б вирішила проблему буття і розкрила його таємницю. Він зазначав: “Не современникам, не соотечественникам – человечеству передаю я ныне законченный труд свой в уповании, что он небудет для него бесполезен». Сам Шопенгауер визнава, що Його філософська система є певним синтезом ідей Канта, Платона та індійських буддістів, але її пронизуют певні Єдині принципи. Вихідний пункт філософії Шопенгауера – твердження, що “Світ є моїм уявленням” – “...людина не знає ні сонця, ні землі, а знає тільки око, яке бачить сонце, руку, яка відчуває землю; те, що оточуючий її світ існує лише як уявлення, тобто виключно по відношенню до іншого, уявляючого, яким є сама людина”. Отже світ – це мій світ, мій у тому сенсі, що я бачу його таким, яким мені його дозволяє бачити моя власна здатність уявлення. але картина світу як уявлення суперечлива, подвійна. Світ нічого не знає про те, що він – світ, тому він стає світом тільки для першої істоти, яка його пізнає. Отже увесь світ – це сукупність чуттєво-інтуїтивних уявлень суб‘єктів-людей. Другий принцип філософії Шопенгауера – за явищами знаходиться світ речей у собі, який є якоюсь метафізичною Волею. Метафізична Воля безосновна і єдина, Тоді як її прояви багаточисельні. Найбільш значні її прояви – гравітація, магнетизм, хімічні сили, прагнення тварин до самозбереження, половой інстикт тварин і різні афекти людей. Воля з великої літери лежить на перетині усіх цих різних станів і є якоюсь безликою могутньою силою, яка не має ніякої основи крім самої себе. Звідси такі висновки: 1. Волю як річь у собі можна пізнати чи принаймі розпізнати; 2. Її можна назвати Силою чи Енергією; 3. Воля до життя як світовий принцип безсвідома і не має ніякою розумної мети, це – сліпе безсвідоме поривання; 4. Це зле саморуйнівне прагнення, гола і голодна агресивність – і тому світ, народжений волею безисходен, не розвивається. Із останнього твердження випливає Пессімізм філософії Шопенгауера. Шопенгаер першим з європейських філософів запропонував Етику Абсолютного світо - і жииттєзаперечення, що знайшло вираження у терміні “Пессімізм”, який впровадив сам Шопенгауер. Пессімізм виражає негативне ставлення до життя у якому неможливе щастя, панує зло та несінітниця. Шопенгауер обгрунтовує песімізм, спираючись на етичне значення трьох своїх категорій: ◦ “час” означає тщету наших сподівань, оскільке усе, що нам дороге, минуче і тлінно; ◦ “простір” визначає перехрещення і зіткнення інтересів людей на шляху до примарного щастя; ◦ “причинність” створює коливання “маятника” людських страждань між голодом потреб (у бідних) і нудьгою пресиченості (у богатих); Отже за Шопенгауером Життя – це “багатовимірне страждання і стан суцільно нещасний”. Пессімізм Шопенгауера постає як філософія надії. Він намагається довести, що світобудова має смисловоу і ціннісну основу - моральну свободу. Він виходить із визнання необхідності для людини здійснити своє моральне призначення, необхідності привнести до світу “людяності”. Ця духовна потреба людини і витлумачується Шопенгауером як об‘єктивна ідеальна першооснова світу, яка визначає зміст світових подій. |
40.
