Філософія Лейбніца (1646-1716) стала спроба подолання протиріч між емпіризмом і раціоналізмом. Твір «Монадологія». Ядром його об’єктивно-ідеалістичної філософської системи є вчення про монади. Монада – це проста, неподільна духовна субстанція. Кожна монада (субстанція) є одиницею буття. За Лейбніцем монада – духовний атом здатний до активності. Монади не мають фізичних характеристик, тому їх можна осягнути розумом. Вони є суто ідеальними, духовними першоелементами буття. Лейбніц розрізняє монади декількох видів:
- монади – душі – характерні для біологічних об’єктів;
- монади – духи – утворюють людину наділену свідомістю;
- монада – Бог – найдосконаліша монада, яка встановлює гармонію між всіма монадами.
Якщо у Бекона вчення про одноманітність субстанції, Декарт – «двомірність» субстанції, Лейбніц – відстоює вчення про множинність субстанції.
Як раціоналіст Лейбніц віддавав перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим. Розуми притаманні «вроджені ідеї» у Лейбніца вони вважаються лише задатками, нахилами, але поштовхом, імпульсом для приведення їх в дію є чуттєве пізнання. Без чуттєвого досвіду ніяка інтелектуальна діяльність була б неможлива. Визнання цінності чуттєвого досвідного знання приводить Лейбніца до поділу всіх істин в залежності від джерела на істини розуму (всезагальні і необхідні істини логіки та математики) та істини факту (досвідне знання).
