Особливостями філософії Стародавнього Китаю є такі риси:
1) виникла у VI-III ст. до н.е.;
2) заснована на п’яти книгах;
3) малодоступна через те, що викладалася на ієрогліфах;
4) проблематика філософії Стародавнього Китаю така:
а) проблема влади;
б) проблема управління людьми;
в) проблема сенсу життя.
Філософія Стародавнього Китаю виникає в період Чжаньго (6-3 ст. до н.е.)- „золотий вік китайської філософії”.
Філософи Стародавнього Китаю вважали, що зв’язок п’яти „першооснов”, а саме: води, вогню, металу, дерева та землі - створюють усе різноманіття явищ і речей.
Існувало шість основних шкіл філософії Стародавнього Китаю:
1) конфуціанська школа;
2) моїстська школа;
3) легістська школа;
4) даоська школа;
5) натурфілософи;
6) школа імен (софісти).
Більшість з них мають етико-політичний характер, інші школи - метафізичного направлення.
Засновником філософії Стародавнього Китаю є Конфуцій.
