59) Найперше це будуть різночасові записи на давніх книгах: на рукописних кодексах та стародруках – це так звані «покрайні записи» (тут потрібно зробити застереження стосов- но того, що мали на увазі у досліджуваний період, коли говорили про книги: справа в тому, що у досліджуваний період під словом «книги» розуміли не весь той масив друкова- ної продукції, який має на увазі сучасна лю- дина, а саме церковні книги2 ). Іншим типом джерел нам послужать специфічні додатки у вигляді таблиць та схем в кінці окремих дав- ніх кодексів. Спочатку розглянемо особливості по- крайніх записів на рукописних кодексах та стародруках як джерел інформації, яку вони містять. Їх дослідники ще називають маргі- наліями – це записи, які наносили перепису- Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні 671 вачі, продавці чи користувачі книги на віль- них від основного тексту ділянках аркушів рукописних та стародрукованих кодексів (не- записаних чи незадрукованих) – на берегах/ краях (маргіналіях) аркушів або під останнім рядком розділу, що закінчувався, зайнявши лише частину сторінки. Такі записи містять багато різноманітної інформації, в тому числі й відгуки на спостереження природних явищ і, серед інших, – про астрономічні явища. Такі записи не дадуть нам повної інформації про уявлення наших предків, але, безпереч- но, додадуть щось до загальної картини. Далеко не всі збережені давні кодекси містять покрайні записи. І не тільки тому, що ніхто не зміг чи не захотів зробити якийсь запис, але й тому, що більшість із них дефек- тна, з втраченими аркушами на початку та в кінці книги (саме на цих сторінках найчас- тіше й писали), а в окремих випадках і з ви- мазаними або заклеєними маргіналіями (за- писи заклеювали чи замазували чорнилом у випадку крадіжки і/чи перепродажу книги з тим, щоб вписати імена нових власників чи доброчинців, які дарували книгу в храм і за це вимагали служб за своє здоров’я та за душі померлих предків та свої по смерті). Покрайніми записами дослідники ці- кавилися давно. Одним з перших, хто звер- нув увагу на їхню інформативність, був Іван Франко. Пізніше це розглядали й інші до- слідники: Ярослав Ісаєвич, Олена Апанович, Яким Запаско, Юрій Ясіновський, Ольга Ко- лосовська, Людмила Гнатенко, Марія Коль- бух, Маргарита Шамрай та ін.3 Під час опрацювання не однієї тисячі кириличних рукописних кодексів та набагато більше кириличних стародруків, в автора на- копичився матеріал, який і буде використано для нашого дослідження. Нас цікавить книга церковна. Відповідно, слід мати на увазі, що згідно тодішніх реалій доступ до церковних книг звичайні миряни переважно не мали. Книгами користувалися переважно лише посвячені – священики, дяки, в окремих випадках дидаскали, – а також нащадки чи інші письменні близькі родичі священиків, представники церковної ієрархії, які контро- лювали парафії. Тому маємо усвідомити, що нанесення записів на книги людьми цілком сторонніми було неможливим. Після того, як книгу було куплено і передано (як тоді каза- ли «покладено») у храм, до неї мало доступ обмежене коло осіб, яких ми можемо назвати «користувачами». Відповідно саме вони, за- звичай, робили записи на книгах. І саме ці записи неможливо оминути, бо це великий пласт інформації, який дає нам унікальний матеріал зі середовища, яке залишило після собе дуже мало відомостей. Переписувач на- носив записи при завершенні копіювання ко- дексу чи при його продажі, наступні власни- ки чи користувачі також наносили на аркуші записи, що містили, на думку писаря, дуже важливу, різнопланову інформацію. Намагання залишити запис саме на книзі було зумовлено низкою причин. І се- ред них першою, і чи не найвагомішою, на нашу думку, є та, що книга, як і усі церков- ні речі, уявлялася дуже сталою річчю, а на ній, на відміну від інших церковних пред- метів, було легко нанести пам’ятний запис, і тому їх наносили саме на церковні книги з різних приводів. А приводів, судячи з тих же записів, було багато, і вони надзвичайно різ- номанітні. Перелічувати більшість причин, які спонукали людину від часів середньовіч- чя до модерного часу створювати ці записи ми не будемо, та серед них найчастіше були такі, що стосувалися як процесу виготовлен- ня книги, так і подальшої її долі, різних за- стережень та прохань до осіб, які будуть нею користуватися; робилися записи й багато чисельними користувачами, а також при да- руванні (так зв. «покладанні») книги у храм, при позичанні книги, на поля книг вносилися і зобов’язання громади щодо утримання свя- щеників, дарування ґрунтів, різних угідь та 672 ін4 . Зокрема збереглися й ремарки як стосов- но самого тексту, так і ставлення читача до змісту чи якості роботи переписувача, а та- кож помітки про події, які схвилювали уяву людини, у розпорядженні якої у той момент вона знаходилася. Адже більшість з них – це церковні книги і, відповідно, як було вказано вище, записи на них наносили, здебільшого, священики чи дяки церкви, у яку вони були покладені. Із змісту покрайніх записів можна зрозуміти, що вони часто робилися досить спонтанно і, не дивлячись на традиційно встановлені шаблони (послідовність і набір інформації, що мав містити вкладний запис), відходили від встановлених зразків, або ж вносили інформацію про найбільш вража- ючу подію: комету, повінь чи посуху, затем- нення Сонця чи Місяця. Покрайні записи є цікавими і для аналізу рівня свідомості в тих прошарках суспільства, від яких залишило- ся дуже мало документальних свідчень, і які можуть додати окремі аспекти у дослідження в царині історії уявлень. У нашому випадку – сприймання незвичних астрономічних явищ, намагання їхню появу пов’язати з подіями, які на той час відбувалися чи відбулися не- вдовзі. Покрайні записи є тими «голосами зни- зу», які на сьогоднішній день викликають все більше зацікавлення. Специфікою інфор- мації, що одержуємо з покрайніх записів, є те, що вона дуже фрагментарна і несистема- тична. Нотатки відзначаються великою мі- рою суб’єктивізму, однак саме це дозволяє нам наблизитися до розуміння людини се- редньовіччя, ранньомодерного та модерного часу. Саме це, на нашу думку, є надзвичайно цінним, оскільки дає можливість зрозуміти відношення/ставлення окремого індивіда з нижчих прошарків суспільства до ситуацій, які складаються навколо нього, зрозуміти його намагання вплинути на обставини та виявити шляхи, якими він намагався укласти все так, як (на його думку) потрібно йому
