“Олексій, людина Божа” (1673-1674)
Перша датована драма (з життя святих).
Основа: Популярна агіографічна легенда про св.Олексія, сина римського сенатора Євфиміама, що полюбив убозтво і покинув рідну домівку, щоб на схилі віку убогим старцем повернутися, вмираючи, і чудом сповістити Рим про свою святість.
Переробка легенди ― дуже популярна в українській літературі: С.Полоцький, Л.Баранович, Ф.Прокопович, С.Яворський.
Драма від житія відрізняються лише введенням фігур ангелів та алегоричних фігур.
Поява обумовлена обставинами життя тодішніх Києва та України:
після Андрусівського перемир’я (1667) Київ залишився під Москвою, яка відмовилася віддавати його Польщі;
релігійна та феодальна українська верхівка прихильно ставилася до цього, всіляко прославляючи царя і російських воєвод.
Феодально-церковний характер владної верхівки України, прихильної до релігії, до культу, навіяв ідею вшанувати царя Олексія Михайловича, вшанувавши його святого патрона, взяти для урочистої вистави сюжет релігійно-ідеалістичний, оздобивши його натяками на сучасність.
Виставлено “в знаменіє вірного подданства, через шляхетную молодь студенскую в Колегіумі Києво-Могилянському, на публічном Діалогу”.
Ідея: прославлення подвижництва.
Жанр: середньовічний міракль:
a) всі дійові особи, з’являючись на сцені, рекомендуються глядачам;
b) сцена зображає відразу декілька місць – Рай, Пекло, Рим, Едес.
c) час дії – життя Олексія з юних років до старості.
Граничить з п’єсами державно-політичний характеру.
Образ Олексія
Втілення християнського ідеалу.
Людина доброчинна і покірна.
Необхідна умова для досягнення “небесної благодаті”: чистота, непорочність.
Боротьба і вагання: Юнона і Фортуна закликають до земних утіх, Віртус (Чеснота) зупиняє його.
Стильові особливості:
• вплив єзуїтських драм:
застосування алегоричних образів з класичної міфології і морального богослов”я;
панегіричний характер стосовно головного героя, який є символом конкретної історичної особи (поставлена в день іменин царя Олексія Михайловича, починається і закінчується хвалою на його честь);
• бароковість:
поєднання образів християнської віри (архангели) з образами класичної міфології та історії (Діоген, Юнона, Віртус-Чеснота, Венера);
звичаї Царства Небесного і царства Римського за часів імператора Гонорія (V ст.) – колорит королівства польського (вельможна шляхта, веселі бенкети, сім вільних художеств схоластичної школи, зневажливе ставлення до “хлопа”);
• силабічні вірші;
• введенні у мову твору полонізмів.
