Поезія на герби.
Елемент прикнижного реквізиту: геральдичний вірш у тодішніх книжках був обов”язковим з огляду на особливості тогочасної видавничої діяльності. Геральдична посвята – запорука спілкування видання і подальшої долі книги.
За своєю природою – синкретичний графічно-літературний жанр.
Здебільшого поезії анонімні.
“Зрима метафора”: сукупність слова і зображення.
У формуванні української геральдичної поезії, окрім західноєвропейської лицарської, відіграло і існування сильної давньоруської літературної традиції (образи ідеальних князів у літописанні та військових повістях).
Герби побутували в Україні де юре вже майже два століття (Городельський привілей 1413 року надав середній і вищій шляхетській верстві право вживати польські герби), де факто – значно довше.
Праці польських геральдистів, популярні в Україні: “Герби польського лицарства” Бартоша Папроцького[1] (1584), “Опис Польщі” Симона Сокольського (1641-1645). У цих працях подавався не лише опис гербів, але й додавалася легенда про їх походження., тобто ці праці українські літератури розглядали як “науковий” коментар до герба.
Геральдична поезія ставила за мету висвітлення особливих рис, заслуг і цнот конкретного роду або його представника.
Орієнтована на шляхетсько-аристократичну аудиторію, а отже, відповідала властивій для такого соціуму системі цінностей
Геральдичні вірші — це віршова розшифровка гербів (клейнодів) визначних родів. Згідно з духом часу, автори геральдичної поезії оспівували військову доблесть при захисті вітчизни, стійкість у православній вірі, що в той історичний момент розцінювалася як вірність народу, збереження національної гідності. Славлячи представників відомих родів, поети приписували їм ті риси, які хотіли б бачити у державних діячах, ставили їм у приклад овіяні легендою патріотичні справи «стародавніх предків», закликали вірно служити батьківщині, не шкодуючи ні свого добра, ні свого життя, дякували за участь у піднесенні культурного життя країни. Для геральдичних віршів характерними були ясність думки і щирість тону, простота викладу, чітка конструкція недовгих речень, усталені епітети («княжате славний», «безсмертная слава», «непобедімо оружіє», «отчизна милая» та ін.), постійні метафоричні порівняння (наприклад, слава — світло, яке йде від «ясновельможного дому», воно подібне до сяйва сонця, місяця, зірок), інші, часто гіперболічні, художні засоби, які переходили з твору у твір і тому не здавалися незвичними («в славі аж под самое небо вивишоних»; слава «на світі поти будет тривати, поки мєсяц і звьозди свой бєг спрявовати»Композиція геральдичного вірша номінативно-титулатурна формула - заголовок (вказівка про власника герба).
