Агіографічна проза, або інакше – житійна література, продовжувала традиції перекладних житій і патериків. Оригінальні житія, створені в період Київської Русі: «Повідання про Бориса і Гліба», «Житіє Володимира», «Житіє Ольги», «Память і похвала князю Воло- димиру», «Житіє Феодосія Печерського». Досить популярним в усі християнські часи в Україні була така пам’ятка агіографії, як «Києво- Печерський патерик». Житійна література про Бориса і Гліба складається із творів відомих і анонімних авторів. Ранній анонімний агіографічний твір – житіє «Сказаніє про Бориса і Гліба, в якому за джерело послу- гували події, описані в «Повісті минулих літ». (Докладніше про це житіє – у книзі П. Білоуса «Історія української літератури ХІ-ХVІІІ ст.», с. 100- 104). Особливо популярне «Житіє Феодосія Печерського» Нестора (80-ті роки ХІ ст.) складається з низки традиційних сюжетів згідно з вимогами жанру (майбутній святий з дитинства відрізняється надзви- чайною релігійністю, уникає мирських спокус, любить церкву). Про Феодосія автор зауважує: «Благодать Божа була з ним, і дух Святий змолоду вселився в нього». Ставши ченцем, він уособлює ідеальний образ аскета і подвижника, долає диявола і творить чудеса. Ним захоплюються ченці і миряни. До нього за порадою і благословенням іде князь. Це житіє виділяється талановито створеними картинами мирського та монастир- ського життя. Саме у «Житії Феодосія Печерського» Нестора монумен- тальний стиль епохи Середньовіччя знайшов найбільш яскраве і досконале вираження в описові «приватного» життя конкретної людини. раження в описові «приватного» життя конкретної людини. Нестор описує життя Феодосія як величний приклад служіння Богу і людям, вартий наслідування. У високому поетичному стилі пише автор про заснування Феодосієм Печерського монастиря. На думку Д. Чижевського, у «Житії Феодосія Печерського» Нестора всі епізоди розпадаються на три групи: 1. Характеристика Феодосія як аскета, священика та ігумена мо- настиря. 2. Його ставлення до «світу». 3. Окремі прояви милості Божої – чудеса. Підбиваючи підсумки, Д. Чижевський пише, що Феодосій – не представник крайньої аскези (втечі від світу до пустелі), а наближений він до палестинської монастирської традиції, яка поєднує помірковану аскезу з продуктивною працею та діяльністю на користь світу.
- Художні особливості агіографічної прози
Художня специфіка житійного тексту:
- розповідь від ІІІ особи;
- іноді – звертання автора до читача, похвала святому від імені автора;
- строго означене зображення героїв
різко негативне підкреслено позитивне
- рух, становлення характеру відсутні: святий – нерухомий (він є святим уже з моменту народження). Замість еволюції: ілюстрування життя героя у його святості;
- прагнення зняти всі риси індивідуального характеру: тільки звільнена від усього “тимчасового”, всього приватного і випадкового людина може стати героєм житія
ßßßßß
людина – узагальнене втілення або Добра, або Зла
ßßßßß
всі герої житій стали нагадувати один одного.
Відсутність індивідуального пояснюється тим, що автори шукали загальне, яке вбачали у символічному
ßßßßß
Топоси у зображенні дитинства святого, його виховання, боротьби з бісами в пустелі, смерть, посмертні чудеса - все проникнуте символізмом
ßßßßß
прагнення втілити “вічні істини”, символічні стосунки
ßßßßß
життя святого завжди має подвійний смисл – само по собі і як моральний зразок для людей.
