|
.Морфеміка. Поняття морфеми. Аломорф. Афіксальні морфеми ( префікс….). Словотворчі (дериваційні) формотворчі то словозмінні афікси. Історичні зміни які відбувалися в морфологічній будові слова ( спрощення…) Морфеміка - розділ мовознавства, який вивчає типи й структуру морфем. Об'єктом дослідження морфеміки є морфеми, їх формальні видозміни (аломорфи) та їх лінійне поєднання. Морфеміка вивчає: 1) види морфем за їх місцем у слові та за функцією (корінь, афікси); 2) типи значень, виражених морфемою (лексичне, граматичне, дериваційне); 3) мовні одиниці морфемного рівня (морфема і морф, лексема і форма слова, основа слова тощо); 4) принципи виділення морфем і правила їх сполучуваності; 5) звукові зміни, пов'язані з комбінаторикою морфем (чергування фонем у морфемах, усічення й нарощення основ) і морфематичні функції наголосу; 6) типи морфів різних класів і морфну структуру слів. Морфемний аналіз потрібно відрізняти від словотворчого. Поняття морфеми. Морфема - мінімальна двостороння одиниця мови. Так, наприклад, у слові рука виділяються дві морфеми - рука. Звукосполучення рук вважається окремою морфемою тому, що за цим звукокомплексом закріплене значення, пов'язане з поняттям руки. Морфеми виділяють шляхом порівняння слів за звучанням і значенням. Якщо певні одиниці на основі порівняння виявляються мінімальними, тобто такими, що не можуть далі ділитися, то це й будуть морфеми.Нульову морфему видаляють лише там, де в інших формах цього слова є матеріально виражені морфеми. Морфема може варіюватися. Оскільки морфема є двосторонньою одиницею, то вона може варіюватися в плані вираження і в плані змісту. Наприклад, у словах надписати і надіслати одна морфема виступає в двох формальних варіантах - над і наді. Отже, морфема реалізується як певна сукупність варіантів, тобто є абстрактною одиницею, інваріантом, мовною одиницею. Варіанти морфеми називають аломорфами, або морфами. Вони є лінійними мовленнєвими одиницями. Як фонема є класом алофонів, так морфема є класом аломорфів. У більшості мов морфема не збігається зі складом. Так, у слові дорога є дві морфеми і три склади. Повний збіг морфеми і складу характерний для китайської, в'єтнамської та деяких інших мов, у яких цю одиницю називають морфоснлабемою, або силабоморфемою. Морфеми мають три основних типи значень: речове, дериваційне і реляційне. Речове (лексичне) значення - це узагальнене відображення дійсності, виражене поняття. Дериваційне значення - значення, яке доповнює речове, уточнює, конкретизує його. Реляційне значення - суто граматичне значення, яке вказує на відношення між словами в реченні. Морф — найкоротший мінімальний відрізок словоформи, або інакше — текстового слова, що наділений самостійним значенням і певною формою. Через те, що морфи реалізуються в конкретних мовленнєвих ланцюжках, вони доступні спостереженню. Родовим поняттям для морфів є морфема. Морф — конкретний лінійний представник морфеми, узагальненої абстрактної одиниці мови, один із формальних її різновидів, що встановлюється при поділі текстового слова. Аломорф — морф певної морфеми, зовнішня несхожість якого порівняно з іншими морфами тієї самої морфеми зумовлена фонемним складом сусідніх морфів, отже, тільки його позицією в слові. Морфема виступає як клас позиційно зумовлених аломорфів. Ця абстрактна одиниця реалізується в текстах як сукупність аломорфів. Аломорфи морфеми характеризують три ознаки. 1)мають те саме значення; 2)наділені формальною (фонемою) близькістю, тобто частково подібним складом фонем і порядком їх слідування; 3)замінюють один одного лише в певних позиціях, перебуваючи в контексті взаємовиключення. Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном, алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос. Класифікація афіксів.Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня. Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення. В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси і флексії або закінчення. Суфікс передає лексичне та граматичне значення. Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі, використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх. Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах: наприклад, вод-о-спад. Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь. Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова: характерні для семітських мов, наприклад, для арабської. |
У залежності від функціональності розрізняють:
Також виділяють:
Історичні зміни в морфемній будові слова. Зміни в словниковому складі мови, а також зміни в значенні слів спричиняють процеси, що викликають зміни у структурі слів та їх основ. Спрощення – це випадання в деяких словах букв Т, Д, К у складних для вимови групах приголосних. Спрощення – іст. зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф . Буває повним і неповним, при неповному опрощенні залишки колишньої подільності певною мірою зберігаються. Ускладнення – така іст. зміна в морфемному складі слів, у наслідок якої у межах морфемнонечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми. Протилежна спрощенню. Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. 1) Між основою і закінченням, 2) утворення складних суфіксів, 3) префікси: недо – неповнота дії. |
 |
|
||||||
Морфеміка.МОрфема.Аморф.Морф.всі афікси
|
|||||||
|
|||||||
