За функціонально-стильовою приналежністю всі слова української мови можна розділити на дві великі групи: 1) міжстильові, доречні у будь-якому стилі мови (пригорща, пліткар, весло, жито, часопис) і 2) закріплені за певним стилем і сприймаються за його межами як недоречні: гарувати (у значенні «трудитися»), епітафія, Конституція, будова. Особливий стилістичний інтерес представляє друга група слів.
Функціонально-стильовій закрепленості слів сприяє їх тематична віднесеність. Так, терміни, як правило, належать до наукового стилю: асонанс, метафора, квантова теорія, синхрофазотрон; до публіцистичного стилю відносяться слова, пов'язані з суспільно-політичною тематикою: плюралізм, демократія, гласність, громадянськість, кооперація; як офіційно-ділові виділяються слова , що вживаються у юриспруденції, діловодстві: презумпція невинності, недієздатний, потерпілий, оповістити, покарати, належний, проживання.
Однак диференційні ознаки наукової, публіцистичної, офіційно-ділової лексики не завжди сприймаються з достатньою визначеністю, і тому при стилістичній характеристиці значна кількість слів оцінюються як книжні, на відміну від загальновживаних і розмовних синонімів. Зіставимо, наприклад, такі синонімічні ряди:
міжстильові
верх
перепона
боятися
прогнати
хвилюватися
книжні
вершина
завада
побоюватися
вигнати
тривожитися
розмовні
верхівка
перешкода
лякатися
виставити
психувати
Завдяки семантико-стилістичним розбіжностям найбільш чітко протиставлені книжні та розмовні (просторічні) слова, порівн.: Вторгатися - влазити, позбутися - звільнитися, ридати – ревіти.
Функціонально-стильове розшарування лексики частково фіксується у тлумачних словниках стилістичними позначками до слів. Найбільш послідовно виділяються з одного боку розмовні слова, а з іншого - книжні. Відповідні позначки використовуються у Великому тлумачному словнику сучасної української мови (за ред. Бусела Т. В.). У цьому словнику на функціональну закріпленість слів вказують стилістичні позначки: розм. (слова розмовного типу, що вживаються головним чином в усному мовленні та художньому стилі), вульг. (вульгарне слово, якого, з огляду на його грубість, бажано уникати в літературній мові), жарт. (жартівливе слово), ірон. (насмішкувате слово, із забарвленням іронії), зневажл. (зневажливе слово), лайл. (лайливе слово, що вживається як лайка), фам. (слово фамільярного відтінку, що вживається при дещо розв’язному, панібратському спілкуванні), уроч. (слова урочистого звучання, піднесеності), поет. (лексичні елементи, притаманні поетичній мові), церк. (церковнослов’янські та церковні лексичні елементи), книж. (слова, що вживаються головним чином у книжній, писемній мові), заст. (архаїчні слова), діал. (діалектні слова). Спеціально-термінологічні слова наводяться без стилістичного позначення.
На відміну від функціонально закріпленої, загальновживана лексика , або міжстильова, використовується у будь-якому стилі мови без яких би то не було обмежень. Наприклад, слово будинок може бути вжито в будь-якому контексті: в офіційно-діловому документі (Будинок № 7 підлягає знесенню); у статті журналіста, який володіє публіцистичним стилем (Цей будинок побудований за проектом талановитого російського архітектора і відноситься до числа найцінніших пам'яток національної архітектури). У всіх випадках подібні слова стилістично не виділяються на тлі решти лексики.
Міжстильова лексика лежить в основі словникового складу української мови. Саме міжстильові, нейтральні слова є, як правило, головними (стрижневими) у синонімічних рядах; вони складають найважливіший фонд основ, навколо яких формуються різноманітні дериваційні зв'язки споріднених слів.
Міжстильова лексика є і самою частотною: ми постійно звертаємося до неї як в усному, так і в письмовому мовленні, у будь-якому стилі, де вона виконує першорядну функцію - номінативну, називаючи життєво важливі поняття та явища.
